Годі плакать, кликати, жаліти,
Все мине, як з білих яблунь цвіт.
Листопадом золотим сповитий
Не вернусь я знов до юних літ.
Серце вже шалено не заб'ється,
Холод літ уже його щемить.
Рідний край, що лиш ночами сниться
Не заманить босоніж бродить.
Вже душа-гуляка рідше сміє
Наповняти полум'ям уста,
Зберегти вже свіжість не зумію,
В почуттях панує суєта...
Відцвіли вже майже всі бажання...
Може, снилось лиш життя мені?
Ніби в трави росянисті ранні
На рожевім я помчав коні...
Не дано нікому буть нетленним
Упаду я листм золотим...
Будь же, доле, ти благословенна,
Що дала прожити й відцвісти...
Переклад Есенiна
© Copyright: Василь Бук, 2005
Свидетельство о публикации №105062800708
Свидетельство о публикации №105062800708
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
