Казка про неслухняного царя - для малят

За високими горами, за морями, за лісами жив-був цар, і мав він няню...
Цар, як цар, а з ним прислуга. Всім кричить:
- Пустіть! Не буду їсти,  пити, ніччю спати,  зимне ліжко,  постіль м’ята.
Слуги в розпачі й зневір'ї, де набратися терпіння примхи царські пережити та при цьому не грубити.
Няні надто дістається, цілий день, як вужик, в’ється, щоб цареві догодити – причесати та умити.
Але цар своє кричить:
- Ой! Ой! Ой! Пече! Болить! Мило викинь, гребінець! За вікно – усе! Й кінець! Краще  вже брудним ходити, ніж себе тим милом мити.  Нечупарний вигляд мати, ніж волоссячко чесати. І до школи не піду! Там уроки задають. 
Знову розпач. Що робити? Як царя угомонити?! Підказала вихід няня:
- Батьку шлемо телеграму: Терміново приїжджайте. Та синочка виручайте! Він не їсть, не спить, не п’є та  до школи ще не йде.
Ранок. Дзвоник продзвенів. Тато й мама – на поріг. А були вони, днів двадцять, в справах миру в ближнім царстві:
- Де наш цар? Давайте звіт!
Ну, а цар неначе й зблід. Мав малий, напевно, знати, що за все відповідати треба буде, й неслухняність всю доконче визнавати...
Тож, батькам своїм зізнався, що не вів себе по-царську. Був брудним, усім грубив, ще й до школи не ходив.
Тато дуже розлютився, пожурив царя... І, звісно, цар батькам пообіцяв стати кращим. Знаєш, став!