схидноукраинскийроздум

Мов половецький хан героя
вдавати для жінок чужих
або ж утікачів із Трої
козаків надто запальних.

А що робити? Я не знаю
Сиджу на березі Азову
Чекаю
знову

повернення... думок, пліток
орда десь зникла, вже не буде,
на березі кістки, пісок
століття залишають люди.

Я зупиняюсь на хвилину
коло води, дивлюсь у скло,
я хочу, я туди порину,
щоб в вічність мене віднесло.

Думки спалахують зірками,
я намагаюсь зрозуміть
навіщо ми роками
шукаємо єдину мить.

Моя степова Україна,
моя вітчизна дорога,
тебе ніколи не покину
душою, надто вже легка

дорога далі. Що робити?
Я йду за обрії думок,
за море, за отой пісок,
що намагається спинити

мене... Я йду, чекай
мене у затінку кав’ярні,
і я зламаю чай
героям лазні.

21.03.05г.
Позняки


Рецензии