Сумна русалка...

Сумна русалка під вербою,
Понад холодною водою
Схилилась й плаче над рікою.

Сумує мертвою душею
Над долею страшной своєю,
Над горем, що пройшлося нею.

Та тулиться все до верби,
Та хоче знов тої доби,
Коли була вона з людьми,

Та проклина тую годину,
Та тую підлую дівчину,

Що з ревнощів її втопила...
За те, що вона полюбила
 Того, кого кохала й та.


Побачивши, як любувались
Та дівчина тихо підкралась
Й підслухала, коли прощались –

Дівчина з милим зговорились
Біля ріки сії зустрітись.

Почувши це, вона від зла,
Діждавши вечора пішла

До місця зустрічі...

Примчалась...
Коли милий пішов діждалась.
До дівчини ззаду підкралась,
Яка в слід милому вдивлялась.
Й в холодну воду зіштовхнула...

Пішла й не озирнулась.

Ріка глибока,
Холодне тіло потопивши
На вік зоставила з собою
Дівчину молодую
Русалкою сумною.

Русалка ця тепер від болю
Схилилась до верби старої,
Про доленьку співа свою
Й навіки схована в журбу.