Байка про Правду та Кривду...

Ішов я по дорозі пружній
Раз, і застав таку картину -
В узбічі Правда з Кривдою ховались, дружньо
Від Сонця разом прикривали листям спину.
Сиділи мовчки, спека клята,
А тут, мене враз розгледівши,
Одна на одну, наче цуценята
Полізли, хоч ім жарко та вони зомлівши.
То мовчки, а тут вмить кричать та сварять,
Вдвох машуть, погляда на мене,
А сонце - і у тіні добре смалить,
Такеє зле було, липневе.

Я підійшов, точИться лайка млява,
Кажу: -ГолУби, годі ж бо, я сам по сОбі!
А Кривда, чи то Правда, бо також чорнява,
На другу - зирк, і той, -Похекали ми мила, й годі!
Затихли. Я до них: -Ну що, дівчата,
Хоч привід є у вас сваритись?
-Ні, кажуть, для других ми лиш такі завзяті
У диспутах! А у житті нам нічим і ділитись!

Так і сиділи втрьох, аж поки сонце зникло,
Я, справа - Кривда, Правда - зліва,
А може навпаки! До мене звикли,
І не було різниці, бо однаково вони в багнюці й милі...