Колись...

Колись таки тебе покину,
Подамся у чужі світи,
Моя шановна Україно,
Взірець чесноти і цноти.
Твоє минуле заповзяте,
Де то татари, то ляхИ
Тягли жінок, палили хати,
А потім старшиї брати
На тебе лапу наложили
І заходилися скубать,
Поспіль витягуючи жили,
Вкраїна - ненько, твою мать.
Народ завзятий і тямущий.
Робити може, вміє пить.
Стискає серце дужче й дужче…
Я розумію – можна жить.
У гімні нашому співають:
Іще не вмерла ти єси.
Мені ті співи душу крають,
Та ти ж останнє оддаси.
Своїм панам несамовитим,
Своїм міністрам шахраям.
Я більше тут не хочу жити,
Хоча й не хочу жити ТАМ.
1998 р.


Рецензии
ви володар того, що пишете. бо в собі носите. і не в кармані.
(а я вже знову тут, і вже знаю: звідси нікуди не поїду. ні в Сибір свою, ні ТУДИ.
їй так зараз страшно, їй смертельно страшно, тож краще ми боятися будемо разом.
моя повага і шанування, мудрий чоловіче)

Василий Томский   07.02.2015 21:46     Заявить о нарушении
Колись давно, ще за часів Радяньского Союзу, хотів поїхати... Та й то, розумом більше : "ловить тут нефиг". Потім тоскно було: у що ж воно все вилилося? А тепер що? Зрісся вже, коріння пустив. Та як би й хотів,.. в біді родину не кидають...

Дякую
Валерій

Сазонов В.П.   11.02.2015 15:13   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.