Стривай. Я так хочу не встигнути жити, завмерти, не бігти собі й не спішити, а просто лиш бути з тобою сьогодні і щоб ми голодні були: я і ти. Не йди, не спіши, адже часу ще досить, і їсти не просить ця ніч весняна. Одна в мене радість, одне побажання — нехай всі страждання летять у вікно. Таке от воно, і сумне, і веселе, і трохи похмуре, і радість нам стелить, воно надзвичайно доречне в цей вечір, нехай хоч на трохи воно, все одно. Кохання,, воно.
Стривай
© Copyright: Наталья Демина, 2004
Свидетельство о публикации №104111801242
Свидетельство о публикации №104111801242
Рецензии
Якби ж могли ми просто зупинити
Ту мить одну, що нас єднає з небом...
Піднятись, жити, кинути у вир
Достаток, долю, весь наш страх зневаги,
Примирення із тим, що зневажаєм -
Усе нараз - заради волі серця...
За мить одну, за той єдиний спалах,
Що зрячими нас робить у пітьмі...
Игорь Пухов 02.12.2004 19:13 • Заявить о нарушении
Ту мить одну, що нас єднає з небом...
Піднятись, жити, кинути у вир
Достаток, долю, весь наш страх зневаги,
Примирення із тим, що зневажаєм -
Усе нараз - заради волі серця...
За мить одну, за той єдиний спалах,
Що зрячими нас робить у пітьмі...
Игорь Пухов 02.12.2004 19:13 • Заявить о нарушении