Агов...

Агов...агов...
Луна не повернула голос,
криниця проковтнула звуки...
Звуки, звуки...
Десь там у глибині,
на дні
нуртують сили,
виринають
у час,
коли Зоря сховалась
за оковиду край.
У пору цю
на цямрину сідає
мій янгол-охоронець,
арлекін блідий
вмостився поруч...
Тихо, тихо
аж чутно як краплинонька летить
з відра зірвавшись...
Тихо, тихо
послухай -
то янгол з арлекіном
бесіду ведуть
без
звуків...

©2004 Ingvar Olaffson


Рецензии