Жаданому...

Чому це – раптом, того – не знаю,
У найщасливішу мить
До тебе прийде Осягнення Янгол
Крізь мудрість тисячоліть.
Ти візьмеш слід мій, наче найкращий,
Самий найвченіший пес,
Ти весь обшукаеш цей світ прекрасний
З глибин до найвищих небес.
І ти роздобудеш мою адресу, е-меіл і телефон;
З’явившись зненацька, мене спитаєш:
“Який же нам був резон
Чекать один одного стільки років?!
Життя спливало мов сон…
А варто було простягнуть лише руку,
Зробити найменший крок…”
А я скажу: “Ти гасав світами,
Мав успіх, багатство, жінок.
А я боялась тебе спинити,
боялась зламати твій трон.”
А ти засмієшся і скажеш: “Дурниці!
Ти просто боялась життя.
В небі нічному світить єдина зірка тобі моя.”
Я відповім: “Я тебе бажала, наче в пустелі води
Зі спраги вмираючий перехожий, що втратив орієнтир,
Збився з дороги за міражами, і лиш вряди годи
До Бога звертався в останній молитві: “Господи, допоможи!”
І Бог обіцяв, і, зрештою, звів нас,
Та ти не впізнав мене.
Як тінь промайнула невпинна зустріч:
Розчерк, два слова, і – все…
І знов потяглися роки чекання,
Марення і сподівань…
І час спливав зачарованим колом,
Зітканим з знань і незнань.”
Ти руку простягнеш і скажеш: “Годі!” –
І ми обернемо враз
Роки сумних і щасливих уроків
В легкий незабутній вальс;
І мертвий сад оживе насправді,
І щезнуть в Троянди голки,
Бо Принц Маленький з планети Дитинства
Зможе її захистить.
               
13.06.2002