помилка людства

Не відчуваю я більше болю, втома, ощ мене поглинає
Вчорашня обіцянка про щастя мене повільно вбиває
Тупі дикі крики у мозок запали мій бідолашний
Чудес не буває и кожний це знає
Блакить цього неба мені ріжить очі, які вже без того осліпли
Брудні думки про смерть, кохання та війну небридли
Не хочу я цього усього чути, одно бажання – усе це послати
Рани душевні загояться ще не скоро, треба поспати
Люди, хіба ви не чуєте як сердце благає
Тупі іржавілі голки із себе видирає
Вмирає? Ні, воно житиме, вам всім назло
Усе що колись хотілось – пройшло, із молодістю уйшло
Покинуло вас. Вам цього замало? Не треба вдавати із себе нормальних
Отже, ви не вміїти виконувати обіцянок звичайних
Навіщо та Мати нас всім життя подарила
Чого вам ще треба для повного щастя? Може крила?
Благайти, принижуйтесь, ставайти навколішки переді мною
Здіймати галос, ридайте та вмивайтесь слиною
Не я допомогу вам маю надати, не треба просити
У Бога поради безглузно молити
Він вже відвернувся від людства