Не зупинись

Село заснуло, сіло сонце
Останній промінь у віконце
Послало, ніби жартома,
Затихло все … і дня нема.

Заснули діти і онуки.
Свої натрудженії руки
Поклала жінка під щоку,
І сон усе сховав до ранку,
Аж доки півень на світанку
Не заведе ку-ку-рі-ку!

Все спочива на цілім світі.
Дерева сплять, птахи і квіти
Свої закрили пелюстки.
Заснуло все і тільки ти
Чомусь не спиш, хоч треба спати
Не спи, мій брате!
Серед ночі
Нехай тебе розбудять очі
Тії дитини, що одна,
Припала личком до вікна.
Віч-на-віч з сірістю, імлою,
Хоч на край світа за тобою
Пішла би, дивлячись на небо.
Так за тобою, бо крім тебе
За сотні верст нема нікого,
Хто підвести її до Бога
Настільки близько б міг як ти.
Бо більше ні з ким їй іти.

Хто в ній розбудить окрім тебе
Жагу до знань і віру в себе?
Хто поведе за небокрай,
Щоб відшукати в серці рай?
Хто збереже тепло долонь.
І хто запалить той вогонь
У юних душах – щоб зуміти
Пустелю в сад перетворити?


То ж неспроста, духовний брате,
Тобі відкрилось так багато.
Тебе сюди прислало небо,
Бо Бог надіявся на тебе.
Ти донесеш, що знаєш сам
Отим цікавим діточкам.

Ти будеш їм як батько й мати,
Вони ще прийдуть, щоб спитати
Як далі їм у світі жити,
Як все найліпше зрозуміти.
Не раз провідають твій дім.
Відкрити ти зумієш їм
Красу життя і неба вись.
Прошу тебе – не зупинись!