Думкинанч

Я голову поклала
на м’який диван.
На стелю дивлюся,
нескінченний цей бал.
Всі пихаті й рум’яні від
п’янкого вина.
Лиш в куточку сумує
Моя самота.
Її очі не видні у
Цій темноті.
А сльози солоні,
Мов каплі морські.
Вона губи кусає до
Самої крові.
Та й швидко ковтає
Ті думи жалкі.
Від страждання та болю
Ховається в кут,
І дихає глибше, щоб
Лиш не заснуть.
Обличчя щасливі –
Прихований біль.
Всі рухи сміливі –
На рану це сіль.
А я лиш дивлюся
На весь карнавал.
Всі випили зайве,
Та й скоро фінал.
Буде радість і танці,
А мені все байдуж.
Все це бридко для мене
І я відвернусь.
Ну чому білі плями
Біжать по стіні?
І хтось близько говорить
Про кохання мені.
Та я хочу не цього,
І хочу не все.
Я бажаю лиш жити,
Лиш це – над усе!   
Крадешся шляхами
Чужими  І ти.
Мені гірше від цього.
Намагаюсь піти.
У салоні таксі я
Сиджу й говорю,
Про футбол та цей вечір
Я комусь розкажу.
Тепле ліжко й кімната,
І мобільний лежить.
Ну чому любий голос
Все для мене мовчить?
І по радіо крутять
Усілякі хіти.
Та невже в цю хвилину
Лиш погано мені?
Я прокручую плівку
Назад в голові.
Та закрию я рота
Своїй самоті!