Роки минають, час летить,
Було так в світі споконвіку,
Тому потрібно просто жить
Й рокам своїм не знати ліку.
А ти, матусю, молода.
Не віриш? Подивись в люстерко.
І хай ця осінь золота
Не знайде шлях у думи й серце.
Хоч діти й виросли твої,
Свою сім'ю Олег вже має,
Та не найдеш ти на землі
Матусю кращу, ніж ми маєм.
І то дарма, що сивина
В твоє волося повпліталась,
Все ж жінки кращої нема,
Я знаю, в тата вже спиталась.
А тато любить все ж тебе
Дивись як сяють його очі.
Він також знає: не знайдеш
Миліші за ці карі очі.
Матусю, знаєш ти сама,
Що ми тебе безмежно любим.
Рідніш для нас усеж нема,
Хто зрозуміє й приголубить.
Ну що я можу побажать?
Для тебе хочу я багато.
Усе не просто написать,
Не просто все і пам'ятати.
Мені в житті потрібна ти,
Так як вода потрібна рибі.
І інших слів нам не знайти,
Як ці: "За все тобі, Спасибі".
Матус
© Copyright: Оксюта, 2004
Свидетельство о публикации №104021901075
Свидетельство о публикации №104021901075
Рецензии