Казка

Вона була маленька краля.
А він був принцом з її снів.
Вона чекала його з далей,
А він в реальність не хотів.
Вона любила його дуже
І вірила, що він прийде.
А він був гордий і байдужий,
Який ніде не пропаде.
Вона чекала його довго,
У коси впилась сивина,
Та різні в них були дороги,
Оце так справжня дивина.
Він жив, не знаючи про неї,
Не ждав, не вірив, не любив,
Зривав прекрасні орхідеї
Й безжалісно по них ходив.
Одного дня вона заснула,
Красива краля, хоч й в літах.
Полегшення в ту мить відчула,
Душа злетіла, наче птах.
А він побачив її образ
І щось з ним сталося в ту мить.
Це був простий поета нарис,
Що так хотів іще пожить.
Тут зародилося кохання
І прагнення із нею буть.
Таке нестерпне це бажання
Відкрило у реальність путь.
Він став людиною простою,
Ну а її вже не було.
Отак холодною рукою
Все їхнє щастя щось змело.
Тепер вже він страждає, вірить
І любить він її тепер,
А радість долі нам не змірить,
Що він в той вечір не помер...