Стіни, сходи і стелі,
Шпалери, прозорі фіранки...
Протяг. Вимкнути світло –
І знову неначебто сам.
Осипається листя кленове –
Мотив колисанки,
Засинає будинок, що – бачиш? –
Тебе вколисав.
Синім клаптиком сну –
Так ніяково – місячне сяйво
Наверзеться, немовби
Застигле в чиїхось очах.
І розпуститься сон
Пелюстками космічної мальви,
І зупиниться човен,
Застряглий в підводних корчах.
Полетять в потойбіччя
Мармизи, погрози та сльози,
І розлитої ночі густа
Непролазна вода...
І забудеться день,
Як сторінка бездарної прози,
І впаде на долівку
Стодзвінна зоря золота...
Ноктюрн
© Copyright: Евгений Бард, 2004
Свидетельство о публикации №104011300635
Свидетельство о публикации №104011300635
Рецензии