Безсмертя та моя журба,
Ви душу з розуму звели
І кинули під ноги долі
На шлях Великий, незнайомий
Тепер я йду один
Без розуму і дуже кволий
Лиш серце б’ється молоде
І вмерти не дає моїй душі,
А тіло хворе
Стогне й плаче,
Й молить Бога:
- Пошли мені барвистий сон,
Не на годину, а на завжди,
Щоб неземная благодать
Мене зцілила, вгамувала
І дала спокій для душі,
І доля, щоб не глузувала.
Безсмертя та моя журба...
© Copyright: Пнтрович Андрей, 2003
Свидетельство о публикации №103120100824
Свидетельство о публикации №103120100824
Рецензии