Скажи, ти знаєш, що дерева
Як люди - відчувають біль?
І ніч, прозора та зорева
Також їх кличе звідусіль...
Дерева тягнуться на поклик,
Та всі зусилля їх – дарма!
Лише шалений вітру дотик,
Що їх з коріннями лама,
В спромозі дати їм торкнути
Того, що поруч. Але смерть
Не дасть їм навіть і збагнути,
Що то є щастя! Миттю вщерть
Тріскучим болем напуває
Коріння, листя, стовбур... Все
За мить кохання помирає.
Сміттям їх вітер понесе...
Та й навіть доторку одного
Буває доста, щоб за мить
Насіння, зернятка малого,
Збудити ту життєву хіть,
Що більше болю! Вище смерті!
Жага життя все подола!
І вітру знов дерева вперті
Чекатимуть, щоб їх здолав...
6.09.2003
Спостереження Наблюдение
© Copyright: Мамонов Игорь, 2003
Свидетельство о публикации №103091400630
Свидетельство о публикации №103091400630
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.