Шизофренiя

::::::::::::::::::::::::::::
Це відбулося так раптово
Одразу світ мій
розколовся навпіл…
На тисячу друзок
розбилось люстро
І в кожній Кай з душею,
що замерзла
На тисячу краплин
розбилось серце,
І в кожнім Королева
На міріади лун
розбилась пісня
На Стіну Плачу
наразившись…
Повивши в саван шал кохання,
“стомившись після бур
і ласок і зітхання”*,
моя душа розколота лежить.
Життя біжить
повз погляд мій…
Змій-спокуситель підсила посланця
Через вікно, через проміння
Уміння випрошу у Місяця,
у Ночі
Очима викласти дорогу
Гладеньку
ніби немовляти спина
“Спинися, сину” –
чую голос крові…
“Ви не здорові?” –
мене питає бабця
в чорнім сарафані,
така тендітна,
сива,
вже напівпрозора.
А я…
Навіть не знаю
найти де відповідь
на це просте питання
“Та ні здоровий,
лише чомусь спекотно
і душно в цім Пекельнім Місті
на сконі дня” – відповідаю.
І так щодня –
“Вам зле?
Прийміть таблетку.
Пігулка ця Вам не зашкодить.
Візьміть. Ось скляночка з водою
Запийте.
Вам ліпше?
Молодець. То добре.
Спочиньте.
Хвилюватись ні до чого ”
І так щодня…
Чота думок розбіглася по шанцях.
До оборони, бранці
відділення шизофренії.


* рядок з Миколи Філянського
:::::::::::::::::::::::::::::