Доля митця пам ятi Тараса Лiпольца на украинском я

ДОЛЯ МИТЦЯ
                Пам'яті Тараса Ліпольца
Твір мистецтва міряти своїм мірилом
Не можливо жодному знавцю,
А, тим паче, тикатись свинячим рилом,
Твір рубати лезом по лицю.

Пам’ятаю я, як бавились п’яниці:
“Тут стоїть тире, і рими тут нема...”.
Й цим митцеві лязгали по пиці,
Намагались відштовхнути від керма.

Кривдили, розбещували рими,
Плагіат шукали без кінця,
Плутали його творіння з тими,
Недостойними звання творця.

А творець ваяв свої ваяння,
Час від часу з чаші попивав,
З чаші болю, туги і страждання,
Бо на все свою він думку мав.

Зацькували. Загноїли. Вбили.
Вбили непокірного митця.
Навіть, обрубали йому крила,
Щоб не міг піднятись до Отця.

Віднесли до цвинтаря брудного,
Закопали того бунтаря,
Помолились за покій мерця до Бога
Й випили за нього стопаря.

І, лише тоді згадали ті творіння,
Що митець зацькований ваяв
В злиднях, в тузі, сповнений сумління,
Сповнений безсмертя добрих справ.

Ці творіння – сповнені свободи,
Що нас кличе до краси, добра,
Знають і оспівують народи
І посмертно славлять генія пера.

І, невже ж потрібно було вмерти,
Щоб почули заклик і пішли?
Опинитися в кривавих лапах смерті
Та в обіймах мертвої землі.

І, лише, тоді згадали теє слово,
Що бриніло в тім творці вогнем.
На кінець-то. Зрозуміли мову.
Схаменулися, кінець-кінцем.