Дверi до раю на украинском языке

ДВЕРІ ДО РАЮ

  Одного разу, неспокійної холодної ночі, сидячи на березі озера, відчуваючи на собі краплі дрібного, але дуже неприємного дощу, я мріяв. Мої думки були у казковій країні любові, кохання, миру, злагоди... . Але в контраст моїм думкам я бачив озеро, озеро, закидане розбитими склянками, целофановими пакетами, пачками з-під цигарок та іншим брудом. Я дивився ніби крізь цей бруд, але він ставив якусь до болі скорботну пляму на моїх думках. Мені навіть поступово стало здаватись, що я ховаю весь світ добра на якомусь цвинтарі, де замість матінки-землі - сміття, багно, так би мовити, той бік цивілізації, що так нагло плюндрує все живе, природне, не роботизоване, але живе лише поки.
  Несподівано хмари розвіялись і з'явилась одна маленька зірочка, яка сяяла все яскравіше і яскравіше. І ось вже місяць в порівнянні з нею здавався фосфорною крапелькою на циферблаті годинника. По мірі того, як минав час, у всьому цьому сяянні почали вимальовуватись контури дверей. Біля моїх ніг звідкілясь з туману з'явились дві запалені свічки. Потім - ще, і ще, далі, і далі, і так - до самих дверей. І навкруги все сяяло, світилось. І  мені здавалось, що зараз невідомо звідкіля з'являться сходи, відчиняться двері і з'явиться надпис: "Ласкаво просимо".
  Двері відчинились, але не з'явилось ані сходів, ані надпису, а звідти вилетіло сім крилатих істот. Вони підлітали все ближче і ближче, і вже чітко було видно, що це - янголи. Я став торжествувати, вітати їх, але вони, здавалось, не звертали на мене ніякої уваги.
І ось, підлетівши поближче, вони спустились метрах в десяти від мене, і повільними кроками стали підходити все ближче і ближче. Наблизившись до мене, один з них, найстаріший архангел з довгим сивим волоссям та бородою, блакитними очима, сповненими докору та білосизими крилами мовив мені такі слова:
  - Здрастуй, людино. Ми спустилися сюди, щоб попередити людей про можливе нещадне страхіття. Чи бачиш ти, яким войовничим стало буття? Чи бачиш ти, яким безжалісним стало плем'я людське? Чи чуєш ти з багатьох вуст вислів: "Краща оборона - це напад"? Люди, отямтесь! Ще один постріл - і він буде останнім для людства. Земля-матінка не витримає. Ще одна війна - і вона буде останньою: люди знищать себе, виоравши перед цим бомбами зелені луги, дрімучі ліси, могили, в яких покоїться прах їх пращурів, повбивають ні в чому не повинних тварин. Та хай же люди вб'ють в собі ненависть. - Тут архангел, подивившись під ноги, мовив: - Свічки догорають, це знак того, що мені треба повертатись. Прощавай, людино.
  Янголи розчинились в тумані, а архангел, підіймаючись все вище і вище, зник в дверях, які після цього самі по собі і зачинились.
  Все потрохи ставало на свої місця: свічки гаснули, розчинялись в землі, двері щезли, зірка тмянила, і ось  вона вже була схожою на вогник догораючої гасової лампи, далі і зовсім щезла в темряві ночі.
  Одразу я знов опинився на березі того загидженого озера. Знов я став відчувати на своїй шкірі холодні краплі дощу.
  Повіяв сильний вітер, і  в його вколисуючому витті я все ще чув відгуки слів: "постріл... останній..., войовниче... буття... . Прощавай, людино-дино-дино-ино-но-но...".