Прiрва одвiчноi страти на украинском языке

ПРІРВА ОДВІЧНОЇ СТРАТИ

Бездонна прірва в безлюдному світі.
Стрибаю до неї в омріяній миті.
Без волі, без долі, без тями, без сили
Рубаю по тільки-но вирісших крилах.

У відчаї лязгаю; кров так і хлеще,
Поки моє серденько вкрай не розбещще.
Щосили рубаю, щоразу здригаюсь.
Нема більше крил. І у відчаї каюсь.

Зупиниться кров і загояться рани,
Розбещене серденько вийде з омани.
І сил набирається стомлене тіло,
І знов з-під кісток пробиваються крила.

Знов хочу сміятися, жити, любити.
Як радісно в цьому барвистому світі!
Живу і сміюсь, і без тями кохаю!
І більшої радості в світі не знаю!

І ось. Одлюбив, одкохав, одсміявся.
Щосили тримаюсь: да щоб не зірвався.
І знову  без тями шалено рубаю.
І знову покаюсь. Знов біль відчуваю.

Знов крила ростуть. Потім знов їх рубаю.
Колись це скінчиться? Я, навіть, не знаю.
І, може, до смерті прийдеться рубати.
А може це прірва одвічної страти?