Поетичнi портрети композиторiв цикл из 3-х стихотв

ПОЕТИЧНІ ПОРТРЕТИ КОМПОЗИТОРІВ

Й. С. БАХ

Гучні баси могутнього органу
Складають велич страти на хресті.
Любов і мужність цим шедеврам притаманні.
Творець той прагнув мир у світ нести.

І верхній голос теж стрункий, яскравий.
Він ллється мов з самих небес.
Краса і міць могутнього хоралу,
Обов'язково з вірою, і не можливо - без.

Казали люди: "Не струмок, а море".
Сказав би я: "Не море, океан,
Що може враз з землі змивати гори,
Підкоривши своїм рукам орган".

Барочна вичурність, мелізмами багата:
В органі, в хорі, і в оркестрі, скрізь.
Зливається із всесвітом уславлена кантата.
І безліч звуків звідусіль в один акорд злились.


ГУСТАВ МАЛЕР. СИМФОНІЇ.

Маршоподібний тріск тромбонів
Лунає блискавка розкатистих літавр.
Немов ударили об землю сотні громів,
Немов з'явився чарівний кентавр.

Все навкруги чарівним сяянням вкриває
Оркестр, що так радісно гримить.
Немов атлет в рекорді м'язи надриває,
Так само і трубач зриває мідь.

І, раптом, відтріщало, відгреміло,
Відбухало трагічне полотно.
І, ніби… ніби вирастають крила.
І проростає те живе зерно.

І ллється ніжна скрипка над полями.
Прозора, чиста і сумна сльоза,
Сльоза прощання. А душа без тями.
Здається, що то є й моя сльоза.

Чарівний ріг хлопча в руці тримає,
І видуває стале ре-мажор.
І не дотягує останнє: сил немає,
Вдається тільки ре-бемоль-мажор.

І ллється пісня над землею.
"Про землю пісня" лине скрізь.
Поет востанне бачиться із нею:
Прощається, і відчуває… .


АЛЬФРЕД  ШНІТКЕ.  CONCERTI  GROSSI

Спочатку хаос був, як першоджерело... .
Ні лінії, ні форми, ні істоти.
Нічого на початку не було,
Лише безликі й хаотичні ноти... .

І, промінь сонця ледве б’ється скрізь,
Скрізь темряву безодні пролягає... .
Чверть тону вгору, восьма тону вниз,
І, промінь вже і світиться, і сяє.

Раптово промінь хмари обступили,
Страшні і чорні велетні небес.
Рубають хмари янголам безбожно крила.
Оркестр каже нам: “У гніві зараз Зевс!”

І, промінь, ніжний, світлий, теплий
На блискавку перетворився, розділив
На дві частини чорне, грізне небо,
Втіливши в себе весь небесний гнів.

А діти. Бавляться під краплями, радіють,
Радіють грому, блискавці, дощу.
А небо їм погрожує – не вірять.
Не вірять жодному згорілому кущу.

І так добро перемагає зло.
І, так, ніжнесеньке проміння сонця
Засяє знову, мов нічого й не було,
І перепона – є лише брудне віконце.

А на початку хаос був. До хаосу й прийдем.
Згасають лінії і проміні в безодні.
З землі всі вийшли – в землю і підем.
Останній подих... . Руки й ноги вже холодні.