Сонце яскравим променем лоскоче душу,
Тепер без тебе одна я жити мушу.
Воно сміється, бавиться, тепло дарує,
Мене не чує, грається, не пожалкує.
За ковдрой мушу я від всіх сховатись,
Сидіти тихо-тихо, та не посміхатись.
Бо як терпіти сонця всі оті знущання,
Що мені боляче я визнаю в останнє.
Чого вогненний шаре ти від мене хочеш?
Навіщо променями серденько лоскочеш?
Прохаю співчуття, хоч трішки жалю,
На мене не дивись, тебе благаю.
Звертання до сонця
© Copyright: Алёнушка, 2002
Свидетельство о публикации №102061200419
Свидетельство о публикации №102061200419
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.