Запов тна примара
Палаюча, несамовита,
По тілу блакиттю розлита,
Чекаєш останньої спроби.
Сповиті цілунком долоні
Сполохано прагнуть завмерти,
Із вій переплетених стерти
Малюнки, відбиті в полоні.
В духмяних пелюстках замрії
Крізь подихи в'єш візерунки.
Крилаті, оновлені трунки
Плекають невпевнені дії.
Карбую на сутінок дні
Ті рухи і дотики тм'яні,
Розкидані в часі, кохані,
Знайомі, незвичні, сумні.
На згадку між книг сторінок
Сховаю розпустливу тінь
І сполох минулих тремтінь-
Мій перший із тебе ковток.
Я знаю, ти точно підеш,
Полинеш за обрії хмар-
Найніжна з відомих примар,
Багаття чуттєвих пожеж.
Напевне, так буде колись.
Поки ж насолода сумна
П'янкіше мені від вина
І я не благаю "лишись"...
Свидетельство о публикации №102041900338