Осика та в тер балада

Тихо навкруг, ліс заснув уночі,
Тільки у небі горять три зорі…
Сяйво їх падає срібним дощем,
Квіти з поляни зрива похапцем
Вітер-хлопчина. Він їх понесе
Вербі, що ген над водою
Косу плете за косою…

Вітер колише її на руках,
Квіти чіпляє по косах-гілках
Шелестом трав про любов каже їй:
Він заворожений помахом вій…
В тій тишині, в срібнім сяйві
Мабуть, слова усі зайві:
Той поцілунок, жадані вуста…

Листям тріпоче верба молода
І не існує нікого для них –
Тільки вони і кохання;
Стомлений ліс спить давно біля ніг,
Час вже приходить світанню.
Сонце зійшло, а на косах роса –
Плаче-ридає самотня верба…

Де ж той хлопчина? Та ж вітер
Довго не може любити!
Ліс вже прокинувся. Понад ставком
Сниться сердешній ніжність;
Десь за горою, там, за ставком
Вітер осику ніжить…


Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.