Тихо навкруг, ліс заснув уночі,
Тільки у небі горять три зорі…
Сяйво їх падає срібним дощем,
Квіти з поляни зрива похапцем
Вітер-хлопчина. Він їх понесе
Вербі, що ген над водою
Косу плете за косою…
Вітер колише її на руках,
Квіти чіпляє по косах-гілках
Шелестом трав про любов каже їй:
Він заворожений помахом вій…
В тій тишині, в срібнім сяйві
Мабуть, слова усі зайві:
Той поцілунок, жадані вуста…
Листям тріпоче верба молода
І не існує нікого для них –
Тільки вони і кохання;
Стомлений ліс спить давно біля ніг,
Час вже приходить світанню.
Сонце зійшло, а на косах роса –
Плаче-ридає самотня верба…
Де ж той хлопчина? Та ж вітер
Довго не може любити!
Ліс вже прокинувся. Понад ставком
Сниться сердешній ніжність;
Десь за горою, там, за ставком
Вітер осику ніжить…
Осика та в тер балада
© Copyright: Мирослава Данканич, 2002
Свидетельство о публикации №102012400604
Свидетельство о публикации №102012400604
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.