По-осінньому дихає вітер,
Щось принишклим березам шепоче.
Повлягалися ніжні квіти.
Звечоріло. Світ спати хоче.
Двоє дивних людей на стежинці
Мовчки, лежачи, дивляться в небо.
Ім так добре тепер наодинці!
Бо щасливі. Ніхто їм не треба.
Хто з них перший тепер обізветься?
Хто з них, раптом, порушить мовчанку?
Сонце ніжно до них доторкнеться
і розбудить… десь насвітанку.
Дво дивних людей
© Copyright: Мирослава Данканич, 2001
Свидетельство о публикации №101112800562
Свидетельство о публикации №101112800562
Рецензии