Чекаю я на твій дзвінок,
Який додасть мені відваги.
Ти кажеш, що я друг тобі,
Що заслуговую поваги.
Нехай і так. Та прийде час
І за дзвінком настане зустріч,
Яка ще більше зблизить нас,
Хоч поки ти мене не любиш.
Нехай і так. Та ти збагнеш
Усе. Й одразу іншим станеш.
І, може, міцно обіймеш,
А, може, зовсім і не глянеш.
Нехай і так. В ім’я надії
Я не забуду цих думок.
Сиджу, пишу листа і мрію,
Чекаючи на твій дзвінок.
Нехай так
© Copyright: Мирослава Данканич, 2001
Свидетельство о публикации №101092400410
Свидетельство о публикации №101092400410
Рецензии