Прийшла весна, та він в весну не вірив,
Він прокидався сам і сам у небуття
Ішов. Вночі занурювався в почуття,
А вранці прокидався мов сніги весь білий,
Пустий як небо. Страшне відчуття
У серці здавлювало ніжні мрії.
Весна пройшла, розтала та надія,
Коли здається, що весна любов
Розпалює в серцях, і вина, наче кров,
Свята всі розчиняють. Серце зріє,
Щоб в милу закохатись. Знов
Якось по-новому любов на очі діє.
Любов? До кого? Видумать не встиг він
В ту мить, коли до нього хтось озвався:
“Юначе!.. Ти чого злякався?”
У серці враз зайнявся страшний гомін,
Він обернувся, на щоках вогонь розколихався.
“Вона – це ідеал”, – почувся в серці стогін.
Зі скутим язиком та в полум’ї гарячім
Непевно відповів він дівчиноньці тій:
“Ви мали на увазі образ мій?”
І занурився в неї поглядом незрячим.
Її вуста розквітли: “Певно твій,
Сьогодні вільний ти, скажи мені, юначе?”
Март 1998 года
© Copyright: Деметриос, 2001
Свидетельство о публикации №101032400316
Свидетельство о публикации №101032400316
Рецензии