Стежечками, прихованих спогадів,
Я іду, хоч і слід вже застиг.
З ран зашитих рву ниточку кожну,
І руйную підвісні мости.
Поки місто дитинства святого
Із війною за руку співа,
Я питаю, до змін чи готовий
Поки вітер в душі завива?
Ця реальність звисає із рогу,
Та дарма, що під збройним плащем.
Лише радість від зустрічі з Богом
Заміняє і туга і щем
За роками шкільними, студентством,
Коли довго здавали матан.
За театром, мабуть. Але це все
Не повернеться вже. Лише танк
Забере тебе у невідомість,
Або в смерть, або в інше життя.
Тож залиш же думки всі про помсту
Повернувшись туди, де сім'я.
грудень 2023
Русская версия:
http://stihi.ru/2023/04/18/6085