щоб не вкрали тебе уві сні, на повіках зобразиш два ока.
власні мари не надто й тісні, не довічні, поляжеш в низ вод
в зигмунд-парку, чи в карловій вирві, видих в палене пір'я, аж поки
осоружна та далеч сумирна аж занадто старанно рот-в-рот
повертає в життєву наругу, в чудернацький цей атракціон:
ріжеш жертву для свята, вода виливається з прірви у очі -
чорна та гомінка, наче море розбурхане скаче із серЕдини в сон ,
чи в тортури кидають на страту пом'янулих лихе проти ночі..
доведеться, почни відчувати безперервне мовчання углиб,
мову тисячолітніх гігантів, в фосфоровому сяйві від слизу,
мов змальований погляд і плинність вздовж часУ, де палаючих риб
у пухлині пітьми зрине колір першим схлипом для подиху зблизька.
оригинал тут:
http://stihi.ru/2007/03/13-1445
Чтоб тебя не украли во сне, нарисуешь глаза на веках.
Тесный воздух собственных нетей не обступит, не заберет
в зигмунд-парк или в карлово варево, где затхлые перья ветра -
даль нехорошая, мглистая, добрая, оживляющая рот-в-рот -
да в такую жизнь, простигосподи, в индуистский аттракцион:
режешь к празднику поросенка - хрипишь, и вода в глазах
поднимается черная, гулкая, словно море, со всех сторон -
над и под, и еще внутри - тот я сам, что поймать нельзя,
можно только почувствовать - этот гул, эту немую зыбь.
Песни тысячелетних, огромных рыб, горящих фосфорной слизью.
И взгляд, что кажется нарисованным, качается и скользит
в темноте, закипающей цветом, говорящей, дышащей близко.
Sergio Che (http://stihi.ru/author.html?addams)