Нам ув оберіг, а рогатим по їх ріг поріг, — ні дня, ні каїну, ні юді, не рідня!
~~~
з небесного літа, волошковоквіта,
ся врода намита, якось й розповита,
й не вбита, й не зжита, не руш мову жита:
а до хліба її май, — й до життя все підсівай
~~~
й стерня проміння — остання з дня:
й дотопче ніч — й слід, слідом, зоре;
й, ген, чорнозем небесний, — вторе,
й спливають зорі, — й аж зо дна...
а зможуть мОрок осіЯть?
СЕЙ: найтемніший; вже досвітний??
в час нетерпляче-не-примітний???
допоки Сонцю й Посівать...
й Промінню — виростать до Світла!
й повипікати — нічні нори!!
й сміттЯ ж в земному пеклі — гОри!!!
й горИ ж усе, — земля би вквітла...
