Сто лет назад

Микола Нагнибіда
Шість

Ти там бував?
Чи ти не заздрив
Весінній повіні Дніпра,
Коли садів гучна гора
На самім шпилі зберіга
Зорі вечірньої вогні?

Щасливий я.
Прийшлось мені
Там вивертати древні пні,
Дерева юні садовити,
В нові будови над Дніпром
Укласти мармурові плити.
І квіти щедро розцвіли
Тут, не ображені ніким.
Недавні роки, що були,
Уже далекі, мов віки.
Ти зріс, зелений Кременчук,
У молодому сонцецвіті,
Полями спраглими навкруг
Твої околиці повиті.

Я знову тут.
І по дорозі
Туди, де пристань і мости,
Зустріну фабрику на розі
і напис:"Імені шести".
Немов зупиниться світання,
Далека пісня пропливе.
І дороге мені сказання
Тривожно в серці оживе.
Батьки ще наші не забули,
З прокляттям згадують не раз
Полків денікінських розгули
На Україні в давній час.
Рік дев'ятнадцятий...
Осінньо
Вітри кугикали навкруг,
В полоні банд,
як в павутинні,
Лежав голодний Кременчук,
У дим пожежі поринав
(Ті ночі димні і багряні),
І кожен дах, немов труна,
Плив у осінньому тумані,
Бо в місті ворога полки
Гуляли в дикому свавіллі.
Та стяг червоний
і палкий
Шумів, не згорнутий в підпіллі.
Ревком,
Друкарня...
І плоди
Її робіт
були немарні.
Шість комсомолок молодих
Вночі виносили з друкарні
Палкі відозви
проти зграї.
Вони гукали - на бої!
Вночі розклеять,
і шукай їх,
Шість комсомолок-героїнь,
І знов з листовками вони
З'являлись невідомо звідки.
Та слідом бродять шпигуни...
Арешт...
Знущання...
Контррозвідка...
Ой, застогнали, заридали
У той страшний далекий рік
Садів осіннії навали
І шість, у горі, матерів.
Одна ридала:
- Хоч приснися,
Моя голубко молода.
Я ж одинока, мов криниця,
З якої висохла вода.-
Ридала друга:
- Вітре, друг,
Змети, зламай
криваві грати.-
Та день і ніч
ішли навкруг
В'язниці темної солдати.
А там знущалися кати
І закипала кров густа.
Та кожній дівчині з шести
Серця не зрадили.
Уста
Лише прокляття прокричали
В лице спотворене катам...

...Ой там, де явір і причали,
Лежала стежечка крута.
На міст вели їх уночі,
Пурга вкривала
землю голу,
І шість співали, ідучи,
Безсмертну пісню комсомолу.

Іду я знову по дорозі
Туди, де пристань і мости,
Зустріну фабрику на розі
і напис:"Імені шести".

Шумить садибами світання
І пісня юності пливе.
І дороге оповідання
Тривожно в серці оживе.

1937

Другие статьи в литературном дневнике:

• 20.10.2019. Сто лет назад