***

Немає такого світла й такого проміння.
Проймати собою тінь – велике вміння.
І вміння висвітлювати на шкірі западини й тіні
тримається лише на примиренні і терпінні.

І коли вона відводить погляд і ступає в сутінь,
шкіра її стає подібною до глиняних посудин –
до неї вливається тьмяність, вливається морок,
впадає темрява, як ріка впадає в море.

І не пробитися крізь цей морок, що впав на плечі,
і передпліччя її – ніби озерна вода надвечір:
глибина дихає, глибина холоне,
і повітря на смак таке солодке, таке солоне.

І думаєш, що там – у цих водяних проймах,
ловиш теплі потоки в зимних водоймах,
втрачаєш витримку, втрачаєш віру.
А тоді світло знову падає їй на шкіру,

і тінь відходить, і проступають деталі,
і хвилі викочуються щоразу далі й далі,
і мала б тривати вічно прозорість осіння.
Але немає такого світла, такого проміння.

(с) Жадан

Другие статьи в литературном дневнике:

• 28.10.2015. ***
• 22.10.2015. Як ляже карта
• 12.10.2015. ***
• 01.10.2015. ***