***
Немає такого світла й такого проміння.
Проймати собою тінь – велике вміння.
І вміння висвітлювати на шкірі западини й тіні
тримається лише на примиренні і терпінні.
І коли вона відводить погляд і ступає в сутінь,
шкіра її стає подібною до глиняних посудин –
до неї вливається тьмяність, вливається морок,
впадає темрява, як ріка впадає в море.
І не пробитися крізь цей морок, що впав на плечі,
і передпліччя її – ніби озерна вода надвечір:
глибина дихає, глибина холоне,
і повітря на смак таке солодке, таке солоне.
І думаєш, що там – у цих водяних проймах,
ловиш теплі потоки в зимних водоймах,
втрачаєш витримку, втрачаєш віру.
А тоді світло знову падає їй на шкіру,
і тінь відходить, і проступають деталі,
і хвилі викочуються щоразу далі й далі,
і мала б тривати вічно прозорість осіння.
Але немає такого світла, такого проміння.
(с) Жадан
Другие статьи в литературном дневнике:
