Очень!
Anna Rubinshtein
20 вересня 2015 р.
·
серое
За выбор выжить любой ценой
ты часто платишь несоразмерно,
ты веришь в святость пропорций, но
пьянчужкой дремлет беда под дверью,
и ты, шагая через порог,
опять споткнёшься, ругнёшься матом
и выйдешь в утро - серым-серо -
один из многих, персона грата,
персона "wanted" (поймать живым,
достать из мёртвых - всё, как обычно)...
Привычным жестом вскрывая швы,
что так похожи на ряд кавычек,
ты будешь гордо идти вперёд,
почти свободный, похмельно-мятый...
И будет утро - серым-серо,
одно из многих. Почти бесплатно.
серое 2
На старой кухне темно и тесно, последним кругом - от лампы свет. Бездомный ветер гоняет бесов в промокшей за ночь густой траве, и до рассвета, как до Китая - ползти полжизни, колени в кровь, и слишком долго не отпускает кулак, ввинтившийся под ребро. А ты всё куришь, пуская кольца, тугой удавкой вплетаешь их в пустые мысли, и что-то рвётся в поджившей корке внутри души. Тебе - так странно! - почти не больно, тебе - никак-ни-к-чему-никто, твой цвет не серый, а перец с солью, твой выбор вытравлен кислотой по нежной коже изнанки века - и потому невозможно спать. По сигаретно-ручному пеклу идёт, петляя, твоя тропа - к иным вершинам, к чужим постелям, к покою сытых и лживых дур. Ты помнишь тех, что тебя имели - сначала в койке, потом - в виду, ты милосердно им всё прощаешь, их не прощая самой себе. Прощенье, вырванное клещами, в сто раз дороже других побед, в сто крат важнее простых иллюзий: мне отомщенье и аз воздам. Во внешнем мире, где all inclusive - включая гордость не знать стыда - ты греешь руки под светом лампы: не оторвёшься, не улетишь. Как в гору камень, как по этапу - свой крест не давит, тащи, малыш, тяни упряжку - упорно, молча, и не надейся - не пощадят.
На старой кухне сегодня ночью ты снова - жертва. Палач. Судья.
2013
Чьоткi гумористи;;;;;;;
Дочитайте до кінця ;
Вітали в сусідів командира з днем народження. Через те, що підрозділ був набраний суто з гумористів, в яких була тільки одна нормальна риса - чьотко працювати на нулі, командирові подарували київський торт із шістьма свічками та величезну блискучу повітряну кулю у формі цифри шість, надуту гелієм. Командир не здивувався, бо був вже привичний до їхніх постійних витівок.
Ватажок гумористів у палкій промові сказав, що сьогодні командирові виповнюється шість рочків, й це не тому, що надуту гелієм цифру нуль розірвало, коли на неї впав боєць, бо послизнувся на багнюці, й лишилася тільки шістка, а тому, що шість - це чудовий вік відкриттів, здивувань, пізнання світу та знак того, що усе життя попереду, а торт, доречі, виготовлений сьогодні. Командир подивився на штамп на коробці - й правда, сьогодні. Залишалося тільки здогадуватися, як щойно вироблений торт попав з фабрики на нуль, так само, як і цифра з гелієм. Але це бійці вміли найкраще, саме такі приколи.
Торт з'їли, а цифру, щоб вона не палила позиції своїм блиском, урочисто відпустили в небо, але вона пролетіла трохи та біля свиноферми заплуталася у величезній тополі. Там її і знайшов увечері боєць на позивний Цицерон. Він не обламався полізти на тополю, видратися на висоту п'ятого поверху, зняти її, та повернутися з нею на землю та до свого розташування. Цицерон мав задум.
У розташуванні Цицерон запхав шістку під перекинуте відро, дочекався темряви, узяв лазерну указку, яка із іншим непотребом валялася в бардачку таблетки, та прив'язав указку до кульки. Потім наклацав на указці блимаючий режим та трохи милувався, як воно блима. Потім вийшов з хати та довго прислухався, куди дме вітер.
Повернувся до хати, витягнув все знову, на указці затиснув кнопку та замотав чорною ізолентою. Потім закрутив усе у шматок брезенту, вийшов з двору та пішов через поле до позицій русні. Але не дійшов. На півшляху ще раз перевірив вітер, розмотав брезент, випустив кулю у повітря та пішов собі додому. Кулю понесло вітром до руських.
Подальше відомо з радіоперехоплення. Серед ночі у розташуванні руських помітили червоний блимаючий вогник лазерного наведення американської крилатої ракети томагавк. Підняли тривогу, але ракета не прилетіла. Попри це особовий склад закопувався у землю до самого світанку, та помер під час вранішнього українського удару втомленим.
Зате у іншому місці були помічені червоні лазерні приціли снайперів, які полювали на полковника росармії коли той йшов до нужника. Потреба у нужнику відпала в полковника на півшляху, проти снайперів командос було застосовано кинджальний шквальний вогонь трасерами у всі боки, загалом було витрачено три цинки патронів, після чого лазерні вогні зникли, а трасерами було підпалено камаза та паливно-мастильний пункт сусіднього руського підрозділу, спершу вибухнули бочки з солярою, а від них - складений штабелем поряд БК від урагану.
У третьому місці цей вибух сприйняли за удар української авіації, та були напоготові, й, помітивши блимання Цицеронової указки, освітили той напрямок прожектором, та ледь не всралися, коли у прожекторному стовпі виблискнула сталева поверхня чогось натівського, надсекретного, сьомого покоління, керованого нейромережею та смертоносного. У тому місці ще встигли зробити припущення, що це дрон-камікадзе Ілона Маска, та сама вбивча система "Мамо Мей". відразу після цього ті позиції накрила українська арта, бо вони були демасковані стовпом прожекторного світла, який сяяв та сяяв уві тьмі на десятки кілометрів.
Четверте укріплення дивилося на справу тверезо, слухаючи істерику в ефірі та чітко усвідомлюючи, що контрнаступ укрів докотився й до них та їм все одно не жити. Й коли червоний вогник заблимав поміж танків та тигрів, руські вирішили помирати, але не здаватись. Вони випустили у небо всі освітлювальні ракети що в них були. Коли ніч перетворилася на день, а у лісосмузі почали рухатися тіні від дерев, бо коли ракета пливе на парашуті, тіні від дерев рухаються, вони почали обстрілювати посадку з автоматів, підствольників, вогів, РПГ та закидувати гранатами. Танкові гармати та крупнокаліберні кулемети стріляли теж, аж допоки не було завершене мінування усієї техніки, яку було вирішено знищити та стати першими, хто не віддав її ЗСУ. Після цього її було підірвано.
До п'ятих руських позицій кулька не долетіла, впала серед поля. Але п'яті руські, спостерігаючи сяйво на півнеба та слухаючи вибухи та ефір, у якому всі помирали, але не здавалися украм на органи, відрапортували командуванню, що вони знаходяться у середині удару танковою армією України, на них рухаються шість ланцюгів танків абрамс по сто двадцять танків у ланцюгу, на кожному на броні по двадцять морпіхів США, з обличчями розмальованими у мультикам і кожний із мачете в зубах, а також з флангів по сто танків меркава з ізраїльськими найманцями, колишніми одеситами. Тож, полонених брати не будуть, тому вони визивають вогонь на себе, як в кіні.
Російські РСЗО із задоволенням вдарили по своїм, бо а) вони заїбали б) через усвідомлення, що вони, нарешті, воюють з НАТО та нарешті приймають участь у третій світовій. Били довго, щоб з гарантією. Витратили БК, який призначався для населених пунктів відразу кількох районів, але були раді - нарешті серйозна справа! Радісними й померли: єдине американське, що було у цій історії, прилетіло на батарею та призвело до випаровування дивізіону разом із особовим складом.
Шо характерне: Цицерон увесь цей час спав, наче немовля у люлі, на своєму караматі загорнувшись з головою у спальник. Так ніхто й не знає, включаючи його, що дійсно трапилося тієї ночі в русні.
Дмитро Томчук
Другие статьи в литературном дневнике:
