***
В пустелі сизих вечорів
в полях безмежних проти неба
о, скільки слів
і скільки снів
мені наснилося про тебе!
Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю - ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
прикмети батьківського краю.
Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
аби в повторах не згубить
одне,
своє,
неповториме.
Нехай це - витвір самоти,
нехай це - вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани.
© Ліна Костенко
Другие статьи в литературном дневнике:
- 28.05.2016. ***
- 26.05.2016. ***
- 18.05.2016. ***
- 17.05.2016. ***
- 13.05.2016. ***
- 11.05.2016. ***
- 10.05.2016. ***
- 06.05.2016. ***
- 05.05.2016. ***
- 04.05.2016. ***