Так званий -день соборностi- на Украiнi - брехня!

Cьогодні, як і більше ніж 30 років підряд, буржуазно-олігархічні правлячі кола України, їх ЗМІ та фашистські націоналісти і бандерівці, з шумом і гамом, відзначаючи 22 січня так званий «день соборності», продовжують втовкмачувати в свідомість народу, ніби ця дата об'єднує жителів східних і західних регіонів країни, багатих і бідних, капіталістів і робітників.

Заради того, щоб увічнити своє панування в Україні, націонал-олігархічна буржуазія перетворила на поле бою проти власного народу не тільки економіку, політику і соціальну сферу, а й вітчизняну історію. Їх апологети безсоромно знущаються над славним радянським минулим, здійснюють антиконституційну декомунізацію, публікують відверту брехню в підручниках, за якими навчаються наші діти, здійснюють акти вандалізму над обелісками та могилами полеглих в роки Великої Вітчизняної війни радянських воїнів, зруйнували пам'ятники засновнику першої робітничо-селянської держави В.І. Леніну, перейменовують міста, селища, села, їх площі і вулиці, привласнюючи їм імена ворогів трудового народу і гітлерівських пособників, продовжують братовбивчу війну на Донбасі. І все це дозволяє їм по шахрайському оголошувати брехню - правдою, зло - добром, зраду - геройством.

Безперервні спроби нав'язати народу України святкування 22 січня в якості так званого «дня соборності» - наочний приклад подібного шахрайства. Відповідно до сучасної «незалежної» української історіографії, 22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, Директорія видала Універсал, яким проголошувалося утворення єдиної Української Народної Республіки.

Тоді, 103 роки тому, з цього приводу в Києві влаштовували паради, ходи та інші урочистості.

Втім, більшість киян не розуміли, що відбувається на вулицях рідного міста. І навіть не здогадувалися про «епохальне» значення цієї події. Адже за рік, що передував «злуці», в Києві стільки разів змінювалася влада, що люди просто заплуталися, хто в цей раз марширує вулицями.

До речі, уніатський священик Ісидор Нагаєвський, будучи в еміграції визнавав, що за актом «злуки» багато глядачiв приглядалися збоку без ентузіазму…

«Злука» Східної і Західної України, проголошена тоді на Софійській площі Києва, була спробою національної буржуазії об'єднатися «від Сяну до Дону» для боротьби проти українського трудового народу, який в своїй переважній більшості підтримував Велику Жовтневу соціалістичну революцію.

Але обман не вдався, люди не бажали жити в державі, де правлять бал поміщики і капіталісти. Тому «злука» залишилася тільки на папері і носила лише декларативний і ні до чого не зобов'язуючий характер, а сам акт ніяких дивідендів Директорії так і не приніс.

За великим рахунком, Директорія контролювала лише Київ, а після втрати його почалася епопея втеч від міста до міста, в перерві між якими засідання уряду проводилися в вагоні.

З цього приводу відомий український сатирик Остап Вишня уїдливо висловився:

Під вагоном територія,

А у вагоні Директорія…

А потім — і дуже швидко — не стало

ні території, ні директорії.

Десь у Парижі на якомусь заштатному

кладовищі запетлюрилася Директорія

разом з двометровою територією.

Як відомо ЗУНР в свою чергу своїм основним ворогом вважала Польщу, а після втрати Львова, галичани, які воювали з поляками, розраховуючи на допомогу петлюрівців, погодилися на «злуку» практично без торгу, бо ЗУНР оголошувалася автономною областю в складі УНР.

Але гладко все те виглядало лише на папері. Симон Петлюра з Варшавою лаятися не хотів, так як своїм головним противником вважав, перш за все, більшовиків.

А згодом, 21 квітня 1920 року він, один з головних ініціаторів і організаторів горезвісної «злуки» підписує з Варшавою договір, відповідно до якого західно-українські землі відходять Польщі.

«Доблесна» армія Петлюри

У тодішній Галичині Петлюра був затаврований як зрадник. Але наразі в Західній Україні більшість населення щиро вважає його борцем за єдину Україну. В Києві навіть вулиця на його честь з'явилася ...

Реальні події в сьогоднішній Україні, окупованій націонал-олігархами, ще раз переконливо показують, що «день соборності» 22 січня вигаданий буржуазією для того, щоб приховати від трудящих той факт, що вона завжди, як в 1919 році, так і на початку 21 століття, дивилася і дивиться на Україну як на пиріг, від якого в будь-який момент можна відхопити ласий шматок заради задоволення своїх фінансових апетитів і потреб.

Що націонал- олігархічний режим, в які б одежі він не вбирався, є продуктом капіталізму і ніколи не дасть нашій Батьківщині ані громадянського миру, ні процвітання, ні реального суверенітету!

І що дійсно соборною Україна стала тільки в складі СРСР, коли виключно завдяки зусиллям Радянської влади з нею були возз'єднані Галичина, Буковина, Закарпаття.

Так, 17 вересня 1939 року Червона Армія почала визвольний похід в Західну Україну, в результаті якого та була очищена від польських окупантів і незабаром увійшла до складу УРСР. Вперше за багато століть український народ отримав можливість жити в одній державі.

Жителі Львова вітають факт прийняття західноукраїнських земель до складу СРСР

«Червона Армія Збруч переступила - галичанам сонце засвітила», - говорили тоді жителі Західної України.

28 червня 1940 року, в день введення Червоної Армії на територію Північної Буковини і Бессарабії, обрана на багатолюдному мітингу в Чернівцях делегація від трудящих Північної Буковини отримала повноваження просити Радянський уряд про включення краю до складу УРСР і 2 серпня 1940 року Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про включення Північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки».

26 листопада 1944 року Перший з'їзд Народних комітетів Закарпаття прийняв Маніфест про возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною, а 29 червня 1945 року Радянський Союз і Чехословаччина підписали договір про визнання законності приєднання Закарпаття до УРСР. 27 листопада 1945 року Президія Верховної Ради СРСР ратифікувала цю угоду, тим самим остаточно завершивши процес возз'єднання західноукраїнських земель в складі Радянської України.

19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».

Отже саме комуністи завжди були справжніми об'єднувачами українських земель, тоді як буржуазні націоналісти продавали їх іноземним загарбникам постійно: в 1919 році, в 1941 році, лизоблюдствуючи у Львові перед Гітлером, а сьогодні, єврохолуйствуючи, все роблять, щоб продати подорожче себе і Україну Заходу…