Олег Лишега
"Я хочу створити перед вами мозаїку свідомості поета. Поет – істота легковажна, в ній має бути трохи божевілля. Лише тоді вона може створити щось добре, якщо має таку закваску всередині. Інакше це нещасна, забита, затуркана істота. Але вибачать їй це божевілля аж по смерті."
"Поезія має вживатися у мікроскопічних дозах, аптечних. Інакше вона просто вбиває людину.
***
Коли вам так забаглось погрітись,
Коли вам так хочеться перекинутись хоч словом,
Коли вам так хочеться хоч крихту тепла –
То не йдіть до дерев – там вас не зрозуміють,
Хоч архітектура в них просто космічна
І з комина в’ється прозорий димок..
Не йдіть у ці гори хмарочосів –
з тисячного поверху
На вас можуть висипати жар..
Коли вже вам так не терпиться за теплом,
То йдіть на завіяний снігом город,
Там скраю стоїть самотня хата хрону..
..А ось і вбога хата хрону..
Світиться? – світиться.. він завжди дома –
Стукайте до хати хрону, стукайте до цієї хати..
Стукайте – і вам відчинять…
Другие статьи в литературном дневнике:
