***

Яким було недовгим літо,
як ця остання есемес.
Адью, па-па. І ріо-ріта
звучить немовби ес-о-ес.
Пасти, спасатися, спасати -
три слова однокорінних.
А листопад, такий затятий,
вже шелестить без вихідних.
Застигли в соромі фонтани,
яка прозора нагота,
і біла пляма порцеляни
летить у небі, мов фата.
101125Наш вибір - справжній наш володар
і запорука помилок.
Струмок тече по косогорам
без зазіхання до зірок.
Одвічний спір - убивця істин.
В круговороті день і нічь;.
Коли нема чим відповісти,
одні питання зусібіч.
І повсяк час перемагає
у суперечці тільки ґвалт
аби могили під хрестами
мовчали пам;яті на шталт.
101125
Я зневажаю смак свічад
і відображення ревную,
і як надії листопад,
слова переливаю в збрую,
і краплі зливи - в джерела,
а відбиття зірок над гаєм
перетворити на слова
перед завісою бажаю.
91125
Тече потік, нітрохи не вщухая,
річні боки стоять, мов вороги
мені, тобі, останньому трамваю,
дивись, нема ні броду тут, ні меви,
без вороття розведені мости.
Ще дме повітрям дещо легеневе,
а час завмер від зайвої ваги.
81125
Я розчинився, буцімто вапно,
що сповиває повесні стебло,
аби тебе так саме оповити:
рамена, стегна, руки-віти,
без залишку, дочиста, недарма,
немов імла ступає - крадькома,
аби в усі кори порожні пори
сягнути, нібито у небо дзвони,
аби побачити в прозір вікна,
коли закінчиться оця війна,
розтанувши мов тьма в потоці світла,
як усмішка із вишнями розквітла.
81125
Дороговкази. Дармовиси.
Ягня у яслах і волхви
несуть свої дари, а списи
уже загострюють вовки,
аби загнати в ніжність плоті,
печінка - м;ясо без кісток.
Ти бачив цигана в скорботі,
як він почув за Рaгнарьок?
Зоря мигнула і осліпла
і ступні втратили тасьму.
Аби знайти початок світла
спочатку треба вжити тьму.
71125Мерехтіння зірки хтиве
на зголодженому тлі.
Скільки зоряного млива
розлетілось по землі.
Доки я його збирала
народилась наднова,
і розквітла, мов купава
у затоні джерела.
Місяць юний, місяц легінь,
до душі моїй запав.
Криця вдарила о кремінь
і вогонь як стій заграв.
Цілу нічку милувались
на Чумацькому шляху.
Наближались, відхилялись,
сповідаючись гріху.
А коли світання раптом
сповістили дзигарі,
я, нескорена царатом,
покорилася журі.
Там де ми в нічній пустині
обіймалися ущерть,
залишились тільки тіні,
переплетені насмерть.
Кожна дрібка мого тіла
стала часткою зорі,
промайнула і згоріла
у космічній порожні.
21125Рілля омріяна, блаженна!
Слова низькі.
Раніше тут саджали зерна,
тепер кістки.
Де у життя була ознака -
лелечин ґурт,
голодний пес тепер, собака,
копає ґрунт.
Яка тонка, прозора шибка.
Безмежний час.
Мізерна доля - куля, дрібка,
вбиває нас.
Немов бузок квітуча гречка.
І жах виття...
Веде дорога iз мiстечка
у небуття.
291025Не вистачає ніжності в словах,
да і в очах її навряд чи більше.
Стинаємо ми зуби попервах,
а згодом жереб випадає інший.
Римуй поет із часом слово біль,
він чоловічого недаром роду.
Коли неправда лине звідусіль,
ой, не вартує ганити природу.
Зриває вітер нагідно листи,
ще як соромиться без них тополя.
Нехай пітьма лягає супроти,
не буде світом правити сваволя.
281025Чого не вистачає для життя:
зарплати, господа, причини,
кута, надії чи години.
Коли лютує сніжна крутія,
чого не вистачає для люби:
трамвая, підворіття, ліжка,
цигарки, кави чи небіжки
з очима непосильної божби.
Чого не вистачає королю -
війни, держави, королєви,
чи просто судомийки Єви
з волоссям квіту дикого щавлю.
271025
Навколо все нагадує розлуку:
вокзальний гул, завіса штор,
немилосердний дощ по бруку,
сумний ліхтар Шато-де-Фльор,
бездомний пес і підворіття,
і переповнені таксі,
і зволікання на століття,
і цей рядок наприкінці.
Навколо все нагадує про стрічу:
трамвая дзвін і вікон світ,
і самота, що я собічив,
лише оманливий наліт,
дочиста вимитий дощами,
як у фонтанчика стільці,
і, неописана віршами,
твоя усмішка на лиці.
261025 про уродини небіжчика
На сотні верств - нечорнозем;я.
Лиш чорна зграя вороння
не в силах виростити зерна
своє викльовує гнилля.
Ліси такі, що вітру сумно
гуляти між блідих беріз.
Не божевільно, а безумно -
на кожній гілочці надріз,
і витікає сік по слупу
крізь чорні пелехи, а рот
напівживого в дрантю трупа,
сотає вільгу від сухот.
Не відкидає мертве тіні,
і майже рік полярна ніч
по всій анафемський пустині
не знає сяйва, навіть свіч.
Аж раптом, ба, прийшла навала
кочівників на мерзлу гать
і чвалом далі проскакала -
нема чого з нічого взять
окрім іржавої капусти
і народився там народ
святий святого лизоблюдства
і очманілий від свобод.
Так і живе з тих діб донині
років, псявіра, триста шість,
як той хробак у домовині -
що відбере оте і з;їсть
261025нiвечений сонет
Для богова ока всі люди похожі
і в сукні невісти і в рамтю небожа,;
і в шкурі овечій, і в масці тигровій,
для бога всі люди нащадки по крові.
А бісове око шукає різниці,
і через лаштунки у суть заглядає
кому під коросту, кому під спідницю,
і зайве, як лезо, зрізає по краю.
Ховаються люди від себе під маски.
Майстерня підробок працює майстерно
і так миловидно розтулені пастки,
що спрага пустелі росте ненажерно.
На цинковім ложі всі голі, як діти,
за те, що несхожими прагнули жити.
261025Еліоту
Ми лиш опудала пусті, соломою набиті,
незграбно вигнуті, мов баба через пліт.
Так несусвітні ми, як вітер в сухоцвіті,
і, наче кріт сліпий, ми зневажаєм світ.
Самих себе ми чучела в порожньому музеї,
і рохкаєм, немов голодні пацюки,
коли знаходимо помиї від ідеї,
чи від бурди ідеї маєм навпаки.
Ми тільки вигадка, 3D повторення, ми форма
в яку не хоче затікати мідний спиж.
Ми гасим яв, коли навколо nessun dorma,
і так завзято віримо лише у криндж,
і ми співаємо вночі, як кігтями по скельцю
чи той пацюк, чи та годиночка скребе.
В своїх гріхах ми винуватим інше серце,
а у негоді - небо біло-голубе.
Того, хто ницих нас виводить із потерни
віншуємо аж двічі за одну ціну -
ми розпинаємо спочатку за химерне,
а потім украшаємо хрестом труну.
Ми зустрічаємо життя несамовитим криком,
і на останок сил не маємо на схлип,
і ми тварину гордо кличем чоловіком
на згадку про чоло з вінком тернових віт.
251025про невагомість небуття
Читайте наніч не вірші
про солов;їв, а похоронки,
не олівці мантачте тонко,
а заряджайте калаші.
Зухвала правда ні в словах,
ні в солоденьких поцілунках.
Чортмає кращого дарунку,
аніж не вмерти попервах.
Найліпша постіль - це земля
у бліндажу, нехай й смердюча.
Тому судьба - мана жагуча,
що воскресатиме щодня.
Пол;ється музика із сурм
у довгу ніч, за всіх ніжнішу,
і ти застогнеш найтихіше,
лиш відіб;ю останній штурм.
231025...зелену; і роси
захопила осінь.
Запалали грона, пожовтіло листя,
і плаї поволі стали каменисті.
У ярах глибоких - заморозки ранні,
і тополі голі знітились востаннє.
Загубила осінь
золотаві коси.
На поля безмежні впала біла стужа,
наче ти до мене, холодно-байдужа.
А від того серце б;ється безшелесно.
Я на тебе, вірю, дочекаюсь, весно.
Трави-медоноси -
наче ковдра босим.
Ручаї ярами побіжуть грайливо,
неодмінно з ними стану я сміливим,
аби твої очі світом променіли,
аби ми наш травень заодно зустріли...
231025Ще пів години відчаю і мрії.
Річний трамвайчик скоро відпливе.
Тума на небі. Травень. Веремії.
На спицях час плете свої букле.
Життя розділить все наполовину.
Любов з;єднає, наче рану шов.
Ти так жадала поцілунків в зливу,
Я так жадав, аби той дощ пішов.
231025 із Рільке
Я забарився. Я писав слова.
Стучала, мов атака лобова,
у шибку злива. Я не чув її.
Я довіряв листу і руків;ї,
і не у дзеркало дивився,
а в ці рядки. Чорнила на папір
лягали так, як на обличчя брижі,
в своїй непояснимій дивовижі
мій зупинився час, уткнувшись в зір,
немов у тишу на дзвіниці,
і ніч розвинула моє вікно,
і з нею злива з вітром заодно
рядків намисто розірвала
без жалю, дочиста, зухвало,
немов на бризки лаву водоспад,
і рознесла по долу намистини
з кістками вимитих з могил мощей
іще живих, безсовісних; людей,
і доокола виросли рослини,
аби за квiтнем маяв листопад.
221025З пітьми на світ, із лона в шемет,
сліпим щеням - у пасть юрби.
Без права викинути жереб -
любов шукати до згуби,
Настрічу тільки подорожні,
навколо кляті вороги -
прислужники ясновельможні.
Довіку вірні лиш сніги.
201025Усе буде потім, і павза на ноті,
і сон Вальтазара, і дощ за вікном.
А нині ми злоті в розмая рясноті
і спрагу гамуєм пинистим вином.
Бажана-жадана у спеку остуда
і як насолода - зеніту півтінь.
Усе буде потім - озноб і облуда
i очi, як ночі, і вічне амінь.;
;Стоять медоноси і голі і босі
укриті імлою, в полоні туми.
Коли-небудь осінь спокути попросить
у літа банита, а не у зими.
141025Яка картина чудернацька -
дошкульне стало досяжне.
Що вилучається зненацька,
непередбачено мине;.;
Учора Спас і меду досить,
і не сумний Єрусалим.
Сьогодні час дощами косить
і не злітає в небо дим.
В ознобі труситься осика,
тепла чекає доокруж,
не як Орфея Евридика -
хай повертається чимдуж.
121025...я містер Moon, ізгой, я місяць,
небесна кулька з двох боків,
одним із них прибит до висі,
а інший - світоч для вовків.
З одного боку я невинний,
а з іншого - немов плювок
у душу неба від тварини,
що не дотична до книжок.
З одного боку - шляпа цвяшка,
сама по собі вже камза,
а з іншого - іржава бляшка
від віспи, чи від картуза...
121025Жовтень - сонце і дощ і вітру
ще пручається геть листва,
наче плотським дарам пресвітер,
до якого прийшла вдова.
Одже, осінь - пора лукава -
час качати солодкий мед,
бо наступить зими застава -
неподобство для приверед.
Бо півнеба у жовтні - небо,
а півнеба - баронство тум,
і на Південь - межа з Едемом,
а на Північ - безмежжя лун.
111025Зимовий сад - ось схованка думок
і потаємних спогадів криївка.
Замерз і став ковзким хуткий струмок -
немов під кахлями - крихка долівка.
Над ним, віддавши свій солодкий крам,
коханцям голодуючим сердешнім,
стоїть з тонким заламаним гіллям,
немов вдова, засмучена черешня.
Під снігом все - і час і тишина
незаймана, як молода невіста,
тоді звінчається, коли весна
зведе домів оглухлого танкіста.
111025Як болить - вони живущі,
сподівання і люба.
Під ногами брук міцнющий
відрізняє, де зима,
де хлющі і спека влітку,
і дорога задарма
зустрічає кармелітку,
розлучая нас. Хіба
в серці так замало місця
їй і богу і мені?
Тільки на іконі трійця,
світоч жевріть в однині.
111025Обмий слізьми, як вміє осінь,
спітнілий проріз у вікна.
Розкосих струменів недосить
розмити чисто імена,
що вказівним ти написала -
чому дорівнює любов.
Вона була, немовби спалах,
і так загасла стрімголов,
не залишивши навіть тіні,
лиш в серці - горсточку золи.
По склу сповзатимуть зміїні
сліди негоди і люби.
111025...ні поcтупки, ні милости, ні ласки,
лиш полуночних мрій холодний кашемір,
і в тихому затоні - свистопляски
від мерехтіння вилисків далеких зір,
і ухання совине серед лісу,
немов погодження - уху-уху-уху -
такий мені виконувати присуд,
такі чуття спіткати за тамгу
на відстані, у самоті, на грані,
такі дивитись поза сонця очі сни,
доки не стану я тобі нагайним,
доки не станеш ти пробудженням мені...
101025Відірвані листи не приладнати скотчем.
Немов вдовець без сліз бідкується фонтан,
щоденно день стає на мить одну коротше,
і не працює, ні, у тамбурі стоп-кран.
На оксамиті трав ростуть червоні звіти,
останні краплі рос зазимкові тремтять.
Як просто тут ущент, упень зніяковіти,
коли сягає при ця божа благодать.
Вже згодом листопад вербу оголить ревно.
Покоїться ганьба на звалищі Мікен.
Куди впаде зерно, там виросте, напевно,
чи стогін нарікань, чи ласка кантилен.
Всьому своя ціна, дешевше інших мандри
поета уві сні, коли кругом війна,
в осінній квіт троянд і в сповіді Кассандри
про неохопність чар дівочого стегна.
91025Коли я останнім разом
в концерті бував не тямлю,
бо досі мандрую плазом
від дрона в окопа спальню.
Господь там, де ниви чорні.
;;Втім воля моя несхитна -
дивитись у небо горнє,
;бо звідти земля блакитна,
;і поле з квітучим маком
і вирви з кривавим м;ясом,
де, може наступним разом
усну я, в обнімку з краком,
бо тьму уві сні не видно -
в прицілі лише троянди,
і янголи не устидно
зливають свої пробанди.
Минають і сни і ночі,
на південь ширяють дрони,
і привіди - поторочі -
ракетами б;ють у дзвони.
Навіщо завіса в храмі -
мистецтву пусте куліси,
і сонце живе у плямі,
і падає темінь з висі.
71025Нема новин ні в дзеркалі, ні в мейлі,
в одному спам, а в іншому чуже лице,
з очима, наче вікна в підземеллі,
де відбувають покарання за слівце
не проголошене доречно до потреби,
чи навпаки, що переказане. Зате,
нема новин у затишку загреби,
лиш слимаки там заглядають в декольте.
Де був розмай тепер одні куліси,
в яких Орфей із арфою спiвав псалма.
На шиї пут коштовні дармовиси,
а на екрані кадр із обертом дарма.
61025Ми гореч розлуки
залишим на потім,
бо сплетені руки -
порука вільготі,
бо куля майнула
в однім міліметрі,
і лиш натякнула,
які вони - нетрі,
бо сутінки, видко,
настануть пізніше,
і без панахидки
захекає миша,
бо краще лабазу
не має оплотів,
сьогодні ми разом,
а порізно потім.
51025Так ведеться в манускрипті,
що віднайдено у склепі -
не в Поліссі, а в Єгипті
появився звір дотепний.
Майже іншим достеменний,
тільки вміє говорити,
наче протопіп блаженний
у поношених тандитах
за якусь любов до людства,
за гріхи і воскресіння,
за крутійство боголюбства
без пожертви і сумління,
що не можна жити в стайні,
що душа і Бозя рівні,
надзвичайно незвичайні
і побіжно голослівні,
що заб;є ударом в шию
звіра салогон зухвалий,
і з одної шкури зшиють
моршень лівий, моршень правий,
для дружини фараона
будуть вишукані мешти,
а тотемні зобобони
врешті зникнуть всі до решти.
51025Як одиноко в Ніді вечорами,
коли втрачають дюни кольори
і засинають хвилі між човнами,
розходяться з вітрами прапори,
І так стає навколо тихо-тихо,
що чутно длявий поступ самоти
по колах павутини павучихи,
і нікуди тобi до ранку утекти.
21025Покаянному - патика,
винуватому - журба.
Кожна вика - Евридика,
одомашнена дарма.
Слово зраджене - полова,
співчуття уже зерно.
Оттака пташок промова
залетіла у вікно.
Цирк бродячий, як Неруда,
смерть Гонзаго - mousetrap.
Замахнись на держилюда,
ось наживка - чортокрап.
За осілості межею
не життя, а парадайз,
Анкілоз кісток - Орфею,
ортопеду - даблпрайс.
Час стріляти у виставі
і рушниця на стіні...
Прошу, будьте так ласкаві,
або в серце, або ні.
11025

Другие статьи в литературном дневнике:

• 10.11.2025. ***