Суть счастья...
Чуть-Чуть Другой
Падай в лирику - с бухты-барахты:
Пруд, водою чтоб вымыл - причал,
Прошепчи: "Игорёха, дурак ты -
Оттого, что - отличником стал..."
Марят светом - твои ли колени?
Смерть - покуда ждёт жизни оброк,
Будь - единственной, за переменой -
Лишь бы гнался - звонок на урок!
Тронь - ресниц синеватую наледь:
Знай - чуть ближе, чем - лишь вдалеке,
Глубже слов, начинается память -
Лишь бы вздёрнулась - правда в башке!
Дай тюрьме - предпосылку ареста:
Глянь, не я ли - всему вопреки,
Парой вёсел гребу через детство -
На просмоленной шлюпке тоски?
Чтоб уснуть - просыпайся спросонок:
Губ твоих если выпит Грааль,
Как на золото медь цыганчонок -
Я - разменивал грусть на печаль...
Сутью счастья - стихи исковеркай:
Лишь бы скоро - подростком почти,
Я, охальник - смог зА-ухо, церковь -
К вере Божьей силком привести!
Собирай - чувств мальчишеских вече:
Ведь вот-вот, хоть доселе - хоть впредь,
Я - отвечу тебе, я отвечу -
Что - по-новой хочу поглупеть...
---
Я поруч
Ну, здрастуй, хлопчик, мій малюк,
Сховалось сонечко за грати…
Зітхаю - чути серця стук ,
Не сплю, навіщо серцю втрати...
Так, я, можливо, не права,
Таке було вже не впервинку…
Де особливі ті слова,
Щоб нам з'єднати половинки…
Де ті думкИ , де вчинки ті,
Щоб все до серця повернути…
Пробач, хоч краплю посвіти,
Твоє мовчання, наче пута.
Замружся, ніби вовченя,
Та поспішай на запах сонця…
Як сумно нам на схилі дня
В свої дивитися віконці.
Як врятувати первоцвіт,
Ці мляві проліски в підвалі.
Який навколо - дивний світ,
Де в небі зорі запалали…
Притулок мій - в твоїх плечах,
Всю ніч стояла б я з тобою…
Зігрій мене, і на очах –
Я знову стану - золотою.
Не переплутає ніяк
наш щирий ангел душ світіння…
Я твій настояний коньяк,
«Імператриця і богиня»…
Мій вітерець ковзне до вух
І поверне у перенісся…
Ти народився, милий Друг,
Я поруч - бачиш... ти вже снишся…
---
Почему-то мои стихи переведены без моего разрешения и написаны безобразно русским...Сохранила здесь, чтоб не потерять...Странно...Я не просила их переводить дословно на своей странице...
Негаразд
Життя, я знаю – нескінченна низка:
Спочатку радість, потім біль та сум...
То парко нам, то холодно та слизько...
Як "Антарктида" замість "Каракум".
Що ж від брехні не захищає слово?
Чим далі в ліс – тим вище негаразд.
Вступати в бруд навчилася чудово,
Я вмію помилятися на раз.
Думки мої ... - Далеко їм до раю,
Звичайні справи - смаку "лабуди".
Навіщо я гармонію шукаю?
Десь у болоті – свій ковток води...
Мені до фені - знатність і багатство,
Все менше сили ... (трохи - поки є) ...
Скажи і сплюнь, що нам від сили двадцять,
Що чарівництва душам дістає.
Так, є майстерність, тільки біль у тому,
Бо – рівноваги не навчили нас,
Для перемоги правди будь-якому -
Пройти брехні спочатку – майстер клас.
Ніяк я не навчуся компромісів,
Втрачаю всі удачі на шляху.
Навіщо йду кудись за закулісся?
Щоб там ніхто не бачив "трибуху"...
Тепло віддати пробую крижині,
Хоча навіщо стигну на краю?
Ні, мабуть, серце я віддам людині,
З якою я щасливою стаю...
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
