Мiж тобою та мною
Илахим
Від тебе до мене - лише подих незримих снів,
Та і ті, як тумани зникають у сивій млі.
Я несу у долонях холодний кришталь рядків,
щоб зігріти вогнем у твоїй мовчазній землі.
(Лія Лембергська)
Між тобою та мною проходять самі фронти
І лани, пошматовані шрамами із рокад.
Голосніше, ніж гуркіт у грудях, набат біди.
Між тобою та мною епоха - свавільний кат.
Між тобою і мною доріг на десятки пар
Тих казкових залізних - ось спробуй зноси! - чобіт.
І герої-міста - Київ, Рівне, Хмельницький, Бар...
І в очах - нескінченним потоком! - кривавий піт.
Між тобою і мною десятки важливих справ.
І буденність, що здатна з кохання зробити цвіль.
І наївні пісні, що колись не тобі зіграв,
Обриваючи струни гітар через юний біль.
Між тобою і мною минуле - ось ті роки,
Що пройшли мимо нас, то насичені, то пусті.
І все те, що ділив із тобою б я залюбки.
Та розвіяв не з тими чи згаяв на самоті.
Між тобою і мною колишні мої грішки -
Що в собора святого Петра легко б з'їхав дах.
І той факт, що не принц і не зірка я - навпаки.
Радше щось посереднє. З побитих життям невдах.
Між тобою і мною затьмарені димом дні.
Ночі, змучені вкрай уже від бойових заграв.
Але є між тобою і мною на зло війні
Щось сильніше за все, що я вище заримував.
---
Жiнка, яка любила. Жiнка, яку хотiв
Илахим
Шрами палають жаром,
Спалюють плоть до тла.
Жінка в стражданні - сила,
В пристрасті - геть слабка.
(Лія Лембергська)
З думами наодинці
Холодно їй вночі.
Сотні дівчат у жінці
Плачуть – вона мовчить.
Адже зневага – кволим.
Тільки тремтить рука.
Сила приходить з болем.
Розкіш, коли слабка.
Очі сверблять від пилу.
Серце – від почуттів.
Жінка, яка любила.
Жінка, яку хотів.
Цей дисонанс одвіку -
Привід для моря сліз…
Жінка для чоловіка
Скривджена - темний ліс.
В лагідній, не похмурій
Цвів би Едем… Вдивись:
В жінці десятки фурій -
Ангелів доколись.
Сила з рефлексів тих ще.
Хто б набував? Але ж…
Стукає серце тихше.
Відчай не має меж.
З дзеркалом тет-а-тети,
Погляд – під дих удар.
Емануель, Джульєтта –
Ролі не для нездар.
Зіграно їх багато
Та чи собою ти
Бути могла? Не згадуй!
Марні ті всі труди.
Оскара не присудять.
Та й не було мети…
В цьому дійти до суті –
З розуму геть зійти.
Спогади розбереш ті -
Долі гнітить фактаж.
Але кохання врешті –
Скринька Пандори та ж.
Зірвано всі печаті.
Спокою марно ждеш.
Скільки жінок в дівчаті
Впали в дитинство теж?
Ніч на страхи багата.
Світло таке скупе.
Може, болюча втрата –
Щоб віднайти себе?
Келих вина по вінця
Запах не збереже.
Скільки ж жінок у жінці
Без вісті зникло вже?
Конец июля. День забрезжил,
Запели птицы. Солнышко встаёт,
На свете очень много милых женщин,
Заря - и Женщина, и Космос, и Полёт.
Её поэзия живёт в ином пространстве,
Вдали от грешной, мрачной суеты,
Уносят ввысь её протуберанцы,
Там, где с Поэзией и с Музою
Она всю жизнь - на Ты.
Сегодня в летний день её рожденья,
Поздравив её вновь, я пожелать хочу,
Здоровья и, конечно же свершенья
Желаний всех,
что Ольге пО сердцу, по нраву, по плечу...
***
Откровение
Порою кажется, что нам приснилась жизнь,
Или что кто-то написал для нас сюжеты,
Порой на сцене жизни мы играем лишь,
Или поём весёлые куплеты.
Я понимаю, это очень нелегко,
Со стороны взглянув на жизнь чужую,
Проникнуть сердцем в душу глубоко,
Понять и оценить как звёздочку ночную.
Имею ль право я? Я грешник, а не Бог,
Кто я такой, но почему же мне неймётся?
Пройти по следу в пресеченье из дорог,
Почувствовав набат, так сердце сильно бьётся.
Почти пятнадцать лет уже тому назад,
Поэзия свела в пространстве, как это бывает,
Две близкие души, толкнув их в стихопад,
С тех пор их души в Космосе летают.
Крутилась жизнь вначале как в простом кино,
Пространство, время, ложь или реальность,
Заглядывали изредка им в души, как в окно,
Рождая грусть, печаль или сентиментальность.
Сегодня речь пойдёт совсем не обо мне,
Достану я из глубины души святое откровенье,
Я каждый год в июле шлю слова тебе,
Они из глубины души рождают поздравленье.
Но поздравленье всё же хочется связать,
С сюжетом жизненным, печальным, сокровенным,
Что поэтесса ты, жена, подруга, бабушка и мать,
Была и остаёшься в жизни - несомненно.
Ты пережила испытание печальное - вдовой,
И справила по мужу горечь тризны,
Но разразился смертный гром над головой,
Родного сына недуг вычеркнул из жизни.
Молила ты отчаянно святые небеса,
Не забирать надежду, материнскую опору,
Как часто уповаем мы и верим в чудеса,
Но смерть косою косит жутко, без разбору.
Сцепила руки крепко ты над головой,
Частичка сына - внучка, лучик золотого солнца,
Вы зажигали свечи в храме с ней за упокой,
И не сломилась ты, в кольчуге ратоборца.
Твой Космос поэтический весь соткан из добра,
Твои стихи берут пример у солнечного света,
Но вдруг ворвалась в город твой жестокая война,
Посеяв смерти страх и вздрогнула планета.
Метались люди в огненном безжалостном аду,
На вспоротую землю льдинками летели стёкла,
Фугасные осколки с визгом рвали тишину,
А смерть на улицах в кровавых лужах мокла.
Господь тогда решил вступиться за тебя,
Помог из ада вырваться на волю,
Горели за спиною улицы и дыбилась земля,
Начало было, не было лишь края горю.
Безжалостно война проехала катком,
Остались люди без родимой крыши,
Кому-то повезло, что уцелел их дом,
Кого похоронили, те уже не слышат.
Осталась ты разбитая жестокою войной,
В нетронутом войной, чужом селенье,
Хоть и не сломленной, но слабой и больной,
И снова Бог послал тебе спасенье.
Твоя родная дочь, расправив два крыла,
Нашла тебя, Бог снизошёл, конечно же, жалея,
Ты спасена, нет худа без добра,
И снова жизнь течёт как богова затея.
Сегодня понимаю я, как было нелегко,
И знаю, как тебе сейчас порой несладко,
Но ты упёрлась в жизнь, как в каменное дно,
Живёшь поэзией, склоняясь над тетрадкой.
Я скромно преклоняю голову перед тобой,
Талант твой поэтический сродни неведомой Комете,
Я часто в Мир твой прилетаю неземной,
Там в Космосе твоём легко моей лирической планете.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
