Володимир Свідзинський
***
В руці ледь-ледь колишеться удильно. Гарячий вітер в бересті шумить; На глибині проходить риба звільна, Латаття спить, як пам’ять серця спить.
І сонний блиск ласкавої блакиті Під хмарами ясніє в глибині, І чашечки латаття піврозкриті Про дива дна розказують мені.
І я боюсь, що встану і піду, Плескатий лист руками розведу, І в глибину спокусливу порину,
І, покіль віку, тихо, без упину, Все буду занурятися туди, Де хмари стали в безмірі води. 1936
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.