Ця ніч була загрозлива і темна.
І так хотілось тиші і тепла!
А вибух був —
як жовта хризантема,
що на пів неба раптом розцвіла.
Струснуло стіни і двигтіло довго ще.
Сирени вили, блискало на склі.
То що —
тікати? Бігти в бомбосховище?
А не діждав би фюрер у кремлі!
Хай сам боїться —
він уже вчорашній.
Посіють бомби —
ненависть пожнуть.
Сирени виють. А мені не страшно.
Хто не тікав, того не доженуть.
Ніч, 17.03.2022
Ліна КОСТЕНКО
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.