***

ЛІНА КОСТЕНКО

Було таке. Я мусила збрехать.
Не те , щоб як, - всього на півсторінки.
А букви раптом почали зітхать,
то та, то та тікать навперемінки.
Приміром, так. Беру я те перо.
І той папір. Писати хочу слово.
А буква "П", печальна, як П'єро,
пробачте, - каже, - я тут випадково.
Примхливе "Р", перлина парижан,
зробило враз акробатичний номер.
Кружляло "Ж", жахливе, мов кажан,
а "Ц" і "Ч" присіли, наче гноми.
Сичало "С", мов кобра на хвості.
Шкварчало "Ш", і "Ф" взялося в боки.
І вірне "К" уперше у житті
зробило в бік категоричні кроки.
Стогнало "Н", пручалась буква "Ю",
кусалось "Є", і "Т" кричало: - Тату! -
Сказало "Л": "На цьому я стою!" -
Ну, тобто прямо з Лютера цитату.
Слухняне "А" було вже на мазі,
приготувалось заспівати соло,
перекрутилось на одній нозі,
неначе циркуль, - і замкнулось коло.
Котився перстень літерою "О",
його згубив мізинний палець змісту.
Тоді взяла я знову те перо.
Як і належить доброму стилісту, -
так-сяк стулила букви у строфу,
з тих, що були, по кілька варіацій.
І вийшло: м-м-м... н-н-н... брр... ффу!
Це швидше так, набір алітерацій.
Та ще ж не все. А що було за тим?
Поки таку звела я огорожу,
а буква "Я" чкурнула через тин,
і досі ще знайти її не можу. ;;

Другие статьи в литературном дневнике:

• 31.12.2021. ***
• 21.12.2021. ***