Є таке слівце, людське та юридичне, - добросусідство. Колись воно мало для мене суто професійне значення - всі ці правила Земельного кодексу по чужі гілки, коріння, дим і сморід, які не повинні потрапляти в твоє обійстя від сусідів. Всі вони розумні та хороші, але сухуваті - немає в тих параграфах нічого про те, на чому грунтується добросусідство. Лишень коли я спершу залив свого сусіда знизу, а відтак із ним познайомився та згодом затоваришував, переді мною почав розкриватися той внутрішній, нерегламентований сенс добросусідства, про який мовчать параграфи.
Добрий сусіда - це людина типу доброго самарянина, який завжди поруч: підтримка, допомога, порада, навчання, приязнь, приємна бесіда за філіжанкою або чаркою - це все добросусідство, яке згодом, якще все складається, перетворюється на дружбу, так би мовити, за місцем постійного проживання. Так і сталося в нас із моїм добрим сусідом Юрою - ба бальше, його обожнює і мій собака, варто мені сказати у слухавку "Да, Юро?" - і Тоня вже підстрибує біля дверей та по-особливому, двінко та тоненько, підгавкує та скавчить: гайда до Юри, це ж Юра, наш добрий сусіда! - то мій скарб, яким я тішуся вже багато років.
З іншими сусідами я теж підтримував зв'язки, але такі, мегаполісні: привіт, як справи, бувай, от і все. Та з початком війни це змінилося - як сказав би Швейк, "пішло з іншої бочки і, що не кажіть, на нашу користь". Ми всі в нашому маленькому занедбаному будинку виявилися добрими сусідами. Ми ділися радостями та горем, ліками та їжею, бігали один для одного по крамницях, базарах і аптеках, лагодили поламане і все таке інше: яка в кого виникала потреба - така в іншого знаходилася і поміч. Ніхто нікому не відмовив і чим міг, тим і прислужився - і, до того ж, те відбувалося з превеликою приязню та вдячністю з обох боків. Таку ми знайшли собі радість і розраду в ці бентежні часи - зробилися один одному добрими сусідами.
Я не дарма згадав доброго самарянина: в цій Біблійній притчі йдеться про заповіт любові до ближнього та наочно розтлумачується, "хто мені ближній" - це той, хто чинить милість мені, коли я її потребую. Колись я ризикнув те питання пустити в зворотному напрямку, "кому я ближній" - і відповідь, звісно, також пустилася тієї ж дороги: це ті, кому я чиню милість, коли є в них така потреба. Отже, за певних обставин (чи й завжди) всі ми один одному ближні - якщо поводимося в прикрих обставинах, як той невідомий з Самарри.
Та в нашій мові слова "ближній" і "сусіда" часто-густо вживаються окремо, в зовсім різних контекстах і не вважаються синонімами. Шкода! - в англомовній Біблії немає ніяких "ближніх", там згадується thy neighbor, буквально, твій сусіда. А так притча про доброго самарянина перетворюється на кодекс поведінки садибних сусідів та співмешканців багатоквартирного будинку, той самий, що й в людських законах, але у формі закону Божого, заповіді - тобто в закон людського серця, основа якого - любов і милість.
Під час російської навали ми побачили добросусідство й на глобальному рівні - он скільки країн повелися та поводяться, як добрий самарянин, коли в наше обійстя вдерлися дикуни-розбійники та почали руйнувати, вбивати та ґвалтувати. Деяки з них географічно нам зовсім не близькі - але виявилися добрими сусідами, нашими найближчими ближніми, проявили любов і милість до мільйонів українців, які потерпали. Це неймовірно тішить і, як на мене, переконливо виправдовує людство як феномен.
Не дивно, що слово "добросусідство" не має антонімів - тому що нікому не потрібно ані таких слів, ані такого ставлення. Адже той, хто не хоче бути іншому добрим сусідом, - той є тим самим розбійником, який нападає, аби забрати життя та маєток. Це, вочевидь, суперечить закону і Божому, і людському. Таких "сусідів" нікому не траба - їх просто не має існувати.
...а все ж так просто: люби свого ближнього - свого сусіда - як самого себе.
