І не абищо, і не зовсім неабияке, та все ж: бачили, як на луках або газонах поводяться трав'янисті рослини, коли вкриваються цвітом? - тепер все залежить від того, чи потрапить пилок з одної квітки до маточки іншої. Якщо це станеться, утвориться насінина, а наступного року з неї буде нова рослина "за родом і за подобою її". У свій час вона вкриється цвітом, пилок здійснить свою надважливу подорож на чіпких лапках і мохнатому черевці бджоли або джмеля з тичинки до маточки, народиться насіння, а життя проставить у своєму щорічнику відмітку про ще одне пройдене рослиною коло та замислиться про наступне.
А для успіху цієї справи пилок має бути сухим, інакше зернятка пилку набухають, їхня оболонка тріскається, а такий пилок для запилення не годиться. Іншими словами, рослини тримають пилок сухим, як вояки сухим тримають порох. Аби на пилок не потрапили дощ і роса, рослини вдаються до хитрощів, і кожна на свій лад. Хтось закриває квітки перед дощем, у туман або в ті години доби, коли випадає роса, як кульбаба або злинка. Інші опускають квітки долі, обличчям до землі (поникають), як конвалія та робінія (біла акація). Квіт липи ховається від дощу під парасольками листя, а тичиники півників надійно прикриті лопастями приймочок. Рослини пристосовуються до зміни погоди, іншими словами, вони виявляють гнучкість - ховають пилок від того, чому не можуть протистояти.
Якщо ці гнучкі пристосування себе виправдали, народжується насіння. Тоді можна помітити дещо зовсім інше в поведінці рослин, особливо тих, на яких одночасно є квіти та вже стигле насіння, наприклад, злинки канадської (Erigeron canadensis L.), та за тих самих несприятливих для пилку умов, наприклад, коли дощить. Злинкові квіти щільненько закриваються, аби пилок залишався сухим, а тендітні кульки насіння - дуже схожі на кульбабові, але набагато менші - навпаки, не закриваються: вони мокнуть під дощем, хилитаються, нічим не захищені, під вітром, отакі відчайдухи. Краплини дощу та вітер одну за одною підхоплюють їх та тягнуть - яку на пісок, яку на асфальт, а якісь пливуть із дощовою водою, і один тільки Бог знає, на яких берег їх винесе і чи не стануть вони здобиччю риби, птаха або ще якихось негараздів. Але якісь та й впадуть на родючий ґрунт і зійдуть наступного року. Рослина віддала своє насіння грі стихійних сил, аби це сталося, пішла ва-банк, піддала насіння цілій низці ризиків, внаслідок чого вона втратила скілько-то насінин, але скільки-то зійшло. Це вже не гнучкість, це - стійкість, здатність протистояти загалом несприятливим, навіть згубним умовам, втрачати, але не здаватися, не задкувати, не відмовлятися від найважливого, відстоювати своє та, кінець кінцем, перемагати.
Така поведінка нагадує мені приказку "не скрізь перескакуй, деінде і перелазь". Саме так і поводиться злинка: завдяки гнучкості з пилком і стійкості з насінням вона з року в рік продовжує свій рід, тобто досягає того, що називають модним нині словом "сталість". Сталий - це такий, який не припиняється, не переривається, триває весь час; здається, це - короткий та ємкий опис феномену, відомого як "життя". Аби йому не увірватися, необхідні коли гнучкість, а коли й стійкість - і тоді і тільки так життя злинки робиться сталим, триває.
Саме так, як на мене, поводиться Україна в цій війні: десь "перелазить", а десь і "перескакує", діє коли несподівано гнучко, а коли на дивовижу стійко. Ці гнучкість зі стійкістю народжують її сталість...
Життя триватиме.
