Хелена Фисои. Вставай, моя земле...

Вставай, моя земле, вдовиная мати...
Хелена Фисои
Вставай, моя земле, вдовиная мати,
Своїх козаків серед степу ховати...
Як сліз бо нема, голоси: «Мій козаче!»
А небо, хоч зимно, дощами заплаче!
Вставай, загорнися у свитку подерту,
Гукай на всі груди: "Ой, сину мій, де ти?"
І, може, Син Божий із неба почує...
Тоді по-сирітському вдвох заночуєм
У полі, я стану тебе зігрівати
І тихо співати: "Спочинь, моя мати..."
Назавтра піднімемось. Буде субота.
Звичайна, не Божа... Підем до роботи.

Правдивих братів народи мені, мати!
Бо треба, щоб було кому нам зростати…

Правдивих синів народи, чуєш, мамо!
Щоб сонце у розпачі з неба не впало!

Другие статьи в литературном дневнике:

• 28.12.2014. Тавла. Стекла.
• 26.12.2014. Елена Наильевна. салюты салаты
• 24.12.2014. Алена Фисои. Мы получили детство невпопад.
• 20.12.2014. Альбимарина. Великая степь
• 19.12.2014. Тавла. Нелинейность пространства
• 18.12.2014. Марина Быстрова-Докс Волшебная минута.
• 16.12.2014. Уволокла... для всех
• 14.12.2014. Хелена Фисои. Вставай, моя земле...
• 12.12.2014. Для всех!!!
• 04.12.2014. Владимир Крек. И была жизнь...
• 02.12.2014. Оленька Лазарева. Имя мое...