***

Ленина Кудренко: литературный дневник

ОЛЕКСАНДР ДЕМ'ЯНЕНКО


ОСІНЬ НА ДВОРІ


Осінь на дворі, вже сонце не гріє,
Садочки, як в казці, вдягнули вбрання,
Стоять всі тихенько, немов оніміли,
Жахаюсь спитати, мабуть вони сплять.


Піду у садочок, щоб знов оцінити,
Красу, що природа усім нам дає,
Росою холодною, хочу я вмитись,
Бо нам це і свіжість, і силу дає.


Погляну на листя, вони кольорові,
Неначе художник фарби підібрав.
Он бачиш: ці гілки красиві, червоні,
А ці, мов з веселки, яскраві зібрав.


Пейзаж, вам скажу я честно й відверто,
З натури майстерно, він нам написав,
І тінь не забув професійно, уперто
«Бо був би не той колорит»-
Художник нам тихо сказав.


ПОДАРУНОК


Ярославчик, Ярослав!
У кота він мишку вкрав,
Та приніс її додому-
Подаруночек братовi!


- Ось Богдашо, подарунок,
Під ялинкою я взяв,
Вирвав в котика пакунок,
Мене котик наздогнав!


Посміхнувся йому братик,
Ярослава обіймає,
Він пакунок розгортає,
Але мишки - вже немає!



ЧОГО? НАВІЩО? ВЖЕ ЗАПІЗНО...


Чого мене Ви звать прийшли так пізно?
Мені на горизонті, вже за сімдесят.
Пишу, це правда, милі друзі, різне,
Та буду корисним для Вас я, то не факт.


Мені, так прикро за прожиті роки,
Що збірка, так і не вийшла в білий світ,
Але ж, я все продовжую писати,
Щоб вірші мої дали радість всім.


Так, я писав, пишу на ювілейні дати,
Коли до мене прилітала муза... надхнення,
Але ось зараз, вже занадто пізно
І час все передати молодим творінням.


Нехай вони, оспівують державу!
На білім світі творять чудеса
І нас там десь, так ненароком
Згадають:"Стара гвардія була!"


Я вже старий, щоб плани будувати,
Життя пройшло тихенько повз мене...
Отож, я буду знову Вас прохати:
-Робіть всі справи свої, тільки без мене...


МІЛА СТЕЦЕНКО


НЕ ВСІ ТАКІ!


    В мене було тридцять хвилин до останнього автобусу, який йшов до мого села.
Я собі спокійно йшла з валізами повними продуктами, фруктами, ліками та всякою всячиною. Якось невдало перечепившись ногами за валізи, я почала зігнувшись бігти по рівній доріжці, встеленою гарною плиткою. І я зрозуміла, що зараз зариюся носом у це прекрасне дійство під ногами. Біжу, та біжу згорбившись і зупинитися не взмозі.    Мій капилюшок полетів в одну сторону, яблука та мандарини в другу! А я, таки, прочесала гарну доріжку своїм лицем, правим плечем, та забила праве коліно. Все з моїх рук повипадало. В мене шок...
    Лежу, а піднятися не взмозі! Повз мене пройшли двое дівчаток, регочучи, що баба так завалилася. Ледь піднявшись, та зібравши своє добро, я по шкутильгала до автостанції.
    В автобусі люди почали надавати мені першу допомогу. Лице здерте, в крові. З коліна теж тече кров не зупиняючись.   Я плакала... Я плакала не від нестерпного болю в коліні.
В мене котилися сльози від того, що ті дві дівчинки могли сказати:
- Жіночка, може вам потрібна допомога? Давайте ми допоможемо вам піднятися?






Другие статьи в литературном дневнике:

  • 30.10.2026. ***
  • 29.10.2026. ***
  • 15.10.2026. ***