К 65-летию Великой Победы...
Лина Костенко. Пастораль ХХ века
Анна Дудка
Перевод с украинского
Как уносили их с поля!
В крови холстины утопли.
Тех пастушков было трое. Павлик, Сашка и Степка.
Они разбирали гранату… И никакой Ариадне
Не вывести горя из хаты тех матерей безотрадных.
Степям будут жечь груди залёгшие в поле гранаты,
Те выкидыши будней войны, их новые жатвы.
Курносые наши ребятки, деревни моей аргонавты,
Птенцы, несмышлёныши, жалкие! Хоть не рожай!
Их рвануло наотмашь. И брызнуло кровью в кострище.
Несли их деды, которым жить не хотелось: «Навiщо?»*
А под горою мать, как поле, стояла беременная,
И кричала та мать:
- Хоть личико покажите!
Всё не верила.
Лица уже не было. Косточками, умытыми кровью,
Улыбалась шея с худеньких детских ключиц.
Хорошие были дети. Казацкого доброго кроя.
Когда уносили их, даже солнце упало ниц.
Вечер был. И цвели под окнами мальвы.
Под руки держала тех матерей родня.
А одна разродилась, и стала в шестой раз матерью.
А один ещё жил. И умер наутро следующего дня.
* Зачем, ради чего?
ПАСТОРАЛЬ
XX СТОРІЧЧЯ
Як їх зносили з поля!
Набрякли від крові рядна.
Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан.
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна
вже не виведе з горя отих матерів.
А степам
будуть груди пекти ті залишені в полі гранати,
те покиддя війни на грузьких слідах череди.
Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти,
голуб'ята, анциболи, хоч не роди!
Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров'ю в багаття.
І несли їх діди, яким не хотілося жить.
Під горою стояла вагітна, як поле, мати.
І кричала та мати:
- Хоч личко його покажіть!
Личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю,
осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.
Гарні діти були. Козацького доброго крою.
Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.
Вечір був. І цвіли під вікнами мальви.
Попід руки держала отих матерів рідня.
А одна розродилась, і стала ушосте - мати.
А один був живий. Він умер наступного дня.
© Copyright: Анна Дудка, 2010
Свидетельство о публикации №21004080403
Другие статьи в литературном дневнике:
