Поміж мною і нею був стіл, на столі склянка.
Обвітрена шкіра її ліктів торкалася блискучої поверхні,
в якій відбивався контур тіней під пахвою.
Крапля поту густіла над хвилястою губою.
А простір поміж мною і нею ділився нескінченно,
гудучи пернатими стрілами Елата,
його не вичерпає ні рік ані сто років мандрівки.
Якби я перекинув стіл, що б ми здійснили.
Цей акт, не-акт, бо завжди потенційний,
як намір входження у дерево, у воду, у мінерали.
Мы используем файлы cookie для улучшения работы сайта. Оставаясь на сайте, вы соглашаетесь с условиями использования файлов cookies. Чтобы ознакомиться с Политикой обработки персональных данных и файлов cookie, нажмите здесь.
