***

А ще, знаєте, бувають спільні квитки, придбані заздалегідь.
Вони розійшлися напередодні, а проте полетіли
в одному напрямку, не пропадати ж, слухай, та ну, лови цю мить
і бла бла бла, допоки є ще стільки злості в твоєму тілі.
Тепер ходять паралельними шляхами, чекіняться щометра,
ловлять сонце, переплавлене у густому екстракті сині.
І таке красиве усе – свіжа риба, торговця несвіжий светр,
графіті на храмах, задирки на пальцях, шкірки апельсинів.
І таке нестерпне усе. Сміються, п’ють із чужими. Фейсбук
спостерігає. Я без тебе дуже щаслива, бачиш?! Бачу!
Я без тебе також, я без тебе більше не можу, без тебе бу-
ду жити навіть краще, сучка! Я в нормі. Немає значення…
Потім, потім будуть ще коробки з її барахлом ніжним, таксі,
сум’яття, розпач, рукоблудство, дрібна моторика рук, віскі,
поіменні списки ворогів, безіменні німфи, солодка сіль
їхніх випуклостей рожевих і слизьких западин, Забріскі
Пойнт, на понт береш, я же знаю! А трубку не береш. Знову ні…
Ходять майже поруч. Збирають докази своїх щасть на фото.
А ще кожен привезе з цієї подорожі новенький магніт
і повісить на холодильник. Відтепер кожен на свій тобто.
вірш Іри Цілик

Другие статьи в литературном дневнике:

• 12.10.2016. ***
• 07.10.2016. ***
• 06.10.2016. пiдгледiла у чатi